❦
Четвер, 3 червня 1880
Jeudi 3 juin 1880
Учора вони снідали тут, а Соутцо повернувся на обід. Це вже трохи забагато. Та ми перебули дивний вечір.
Hier ils ont déjeuné ici et Soutzo est revenu dîner. C’est un peu trop. Mais nous avons passé une soirée singulière.
Тітка надовго лишила нас удвох, у мене була невралгія, мені було холодно, і я вдавала хвору, кажучи, що от-от помру, що відчуваю хворобу, що все скінчено. Соутцо ж був блідий і дуже знічений, він поламав свого капелюха на шматки, розповідаючи мені — я дуже наполягала, — що його родина хоче його одружити і що справа зайшла вже так далеко, що йому доведеться поїхати на кілька днів, аби розладнати її.
Ma tante nous a laissés longtemps ensemble, j’avais une névralgie, j’avais froid et faisais la malade disant que j’allais mourir, que je sentais la maladie, que c’était fini. Soutzo lui était pâle et très ennuyé, il a cassé son chapeau en morceaux en me racontant, j’ai beaucoup insisté, que sa famille veut le marier et que les choses sont assez avancées pour qu’il lui faille s’absenter quelques jours pour rompre.
— Коли хочуть розладнати, кажуть «ні»; якщо ви їдете, то це тому, що ви цього хочете.
- Quand on veut rompre on dit non, si vous vous absentez c’est que vous le voulez.
— Та ні.
- Mais non.
— Та так. А втім, чому ви не хочете. Ваше серце не зайняте, чи не так, ну то.
- Mais si. Du reste pourquoi ne voulez-vous pas. Votre cœur n’est pas pris n’est-ce pas, eh bien.
— Авжеж, моє серце не зайняте, але я не хочу.
- Sans doute mon cœur n’est pas pris, mais je ne veux pas.
— Бачу, ви ще й досі небайдужі до пані де Байєль. Ні! До своєї пралі.
- Je vois que vous en tenez encore pour Mme de Bailleul non ! Pour votre blanchisseuse.
Він хотів іти, я його затримала. — Розкажіть мені про це.
Il voulait partir, je le retins, racontez-moi cela.
Він узяв мене за руки, я не опиралася, нарікаючи, що помираю, кажучи йому, що мені страшно самій, благаючи його лишитися.
Il me prit les mains, je laissai faire me plaignant de mourir, lui disant que j’avais peur seule, le priant de rester.
— Ви добрий, що жертвуєте собою, — хотіла я сказати, але звичка кепкувати взяла гору, і я вклала в це такий тон, що він зрозумів: — Ох і добрий же ви!
- Vous êtes bon de vous dévouer ai-je voulu dire mais l’habitude de railler l’emportant j’y mis un accent tel qu’il comprit: vous êtes bon vous !
Я лютувала, бачачи, що він не освідчується, і молилася, щоб він це зробив. Боже мій, гадаю, я погодилася б стати його дружиною чи чимось таким.
Je rageais de voir qu’il ne se déclarait pas, et faisais des prières pour qu’il le fît. Mon Dieu, je crois que je consentirais d’être sa femme ou quelque chose dans ce genre.
Його повільність кидала мене в гарячку, я кілька разів брала голову в долоні чи затуляла обличчя, зітхаючи, заплющуючи очі, з пекучим чолом і крижаними руками.
Sa lenteur me donnait la fièvre, je me pris à plusieurs reprises la tête dans la main ou me cachai la figure, soupirant, fermant les yeux, le front brûlant et les mains glacées.
— Боже мій, та що з вами?
- Mon Dieu qu’avez-vous donc ?
— Мені не хочеться помирати.
- Je n’ai pas envie de mourir.
Я сама взяла його за руки, він цілував мені їх двадцять разів, дивлячись на мене зовсім зблизька, я кілька разів заплющувала очі. Він зняв пенсне — знаєте, ті бентежні гарні очі...
Je lui pris les mains moi-même, il me les baisa vingt fois en me regardant de très près, je fermai les yeux à plusieurs reprises. Il avait ôté son pince-nez, vous savez les beaux yeux troublants...
— Я вас кохаю, — сказав він мені зовсім тихо.
- Je vous aime, me dit-il tout à fait bas.
— Ах! — мовила я без найменшої млості, — я забороняю вам так жартувати.
- Ah ! fis-je sans aucune espèce de langueur, je vous défends de plaisanter ainsi.
— Та я не жартую, я вас кохаю. Та я вам набридаю, та ви з мене кепкуватимете. Я божевільний, що вам це сказав.
- Mais je ne plaisante pas, mais je vous aime. Mais je vous ennuie, mais vous vous moquerez de moi. Je suis fou de vous l’avoir dit.
— Як, то це правда?
- Comment, c’est donc vrai ?
— Так, правда.
- Oui, vrai.
— Що ж, це почуття, яке робить вам честь.
- Eh bien c’est un sentiment qui vous honore.
— Ось бачите, ви смієтеся.
- Vous voyez bien que vous riez.
— Я цілком серйозна, це доводить, що у вас добрий смак і що ви не такий уже й пересічний, як я гадала.
- Je suis toute sérieuse, cela prouve que vous avez bon goût et que vous n’êtes pas aussi ordinaire que j’ai pensé.
Ми тримали одне одного за руки.
Nous nous tenions les mains.
— Ах! — кажу я з усмішкою, — це міняє справу, ви вже не моя стара служниця після таємниці, яку ви мені щойно звірили.
- Ah ! dis-je en souriant voilà qui change les choses, vous n’êtes plus ma vieille bonne après le secret que vous venez de me confier.
Ми більше не розмовляли або майже не розмовляли, мої руки в його руках, очі в очі. — Я вас кохаю, — час від часу казав він мені, цілуючи руки, а я відповідала так само лагідно: справді? скажіть іще; мені це приємно. Не думайте, ніби я з вас кепкую, отже, ви з-поміж моїх прихильників, і я беру вас під свою опіку.
Nous ne nous sommes plus parlés ou presque plus, mes mains dans les siennes et les yeux dans les yeux. Je vous aime, me disait-il de temps en temps en me baisant les mains et je répondais aussi doucement: bien vrai, dites encore; cela me fait plaisir. Ne pensez pas que je me moque de vous, ainsi vous êtes de mes tenants et je vous protège.
— І це триватиме довго?
- Et cela durera longtemps ?
— Хіба це залежить від мене, — сказав він, дивлячись на мене.
- Est-ce que cela dépend de moi dit-il, en me regardant.
Відповідь, яка може бути чимось глибоким і чарівним або ж геть банальним.
Réponse qui peut être quelque chose de profond et de charmant ou bien tout à fait banale.
— Кохання, що не вважає себе вічним, не варте поваги, — кажу я, згадавши Бальзака.
- Un amour qui ne se croit pas éternel n’est pas respectable, dis-je me souvenant de Balzac.
— То чому ж ви казали, що ваше серце вільне? Коли ж ви збрехали?
- Pourquoi avez-vous donc dit que votre cœur était libre. Quand donc avez-vous menti ?
— Першого разу.
- La première fois.
— Та ні, ось тут справді ні, по вас не видно, ні, справді.
- Eh bien non, là vraiment non vous n’avez pas l’air, non vraiment.
— Ох! який доказ ви наводите!
- Oh ! quelle preuve vous donnez !
Одвічна відповідь... — І відколи?
- L’éternelle réponse... Et depuis quand ?
— Та від самого початку, майже...
- Depuis toujours, presque...
— Овва!
- Bah !
— Тільки ви смієтеся, ви кажете собі: сердега.
- Seulement vous riez, vous vous dites: le pauvre diable.
— Та де там, ні, ви мене цікавите. То ви мене кохаєте?
- Dame, mais non vous m’intéressez. Alors vous m’aimez ?
Він кивнув головою, що так.
Il fit signe de la tête que oui.
— І вас це тішить? Тішить!
- Et cela vous amuse ? Amuse !
— Ну то ні, це робить вас щасливим?
- Eh bien non, cela vous rend heureux ?
— Так.
- Oui.
— Так, це має робити щасливим, а проте на вас цього зовсім не видно. Дайте слово честі.
- Oui cela doit rendre heureux, pourtant vous n’avez vraiment pas l’air. Donnez votre parole d’honneur.
— Моє слово честі.
- Ma parole d’honneur.
— Так... ну, не те щоб мене це дивувало... Не бійтеся, що я надто тріумфуватиму, я звикла до таких речей. Я не кепкуватиму з вас. Бо зрештою я вас не кохаю.
- Oui... bien ce n’est pas que cela m’étonne... Ne craignez pas que je triomphe trop, j’ai l’habitude de ces choses-là. Je ne me moquerai pas de vous. Car en somme, moi je ne vous aime pas, moi.
— Невже ви гадаєте, що я був такий божевільний, щоб у це повірити!
- Est-ce que vous croyez que j’ai eu la folie de le croire !
— Ні, але сподіваються, бажають принаймні...
- Non, mais on espère, on désire du moins...
— До чого це мене заведе!
- A quoi cela me mènera-t-il !
— То... — і я робилася лагідною й доброю, — так, на цій підставі ви для мене священний, — кажу я з усмішкою, — але йдіть собі.
- Alors... et je me faisais douce et bonne, oui à ce titre vous m’êtes sacré, dis-je en souriant, mais allez-vous en.
— Я прийду завтра?
- Je reviendra demain ?
— Якщо я не помру.
- Si je ne suis pas morte.
— Та що за думки у вас!
- Mais quelles idées avez-vous là !
— Адже я хвора, адже якщо в мене ця хвороба, я помру...
- Puisque je suis malade, puisque si j’ai cette maladie je mourrai...
— Я прийду завтра дізнатися, як ви... ви дозволяєте?
- Je viendrai demain savoir de vos nouvelles... vous permettez ?
— Та звісно.
- Mais oui.
Я одразу пішла спати й зразу заснула, але це «я вас кохаю», таке тихе, таке чарівне, кілька разів змусило мене здригнутися, поки я малювала, і пополудні мене всю лихоманило. Він прийшов близько шостої, з блідим обличчям і темними колами під очима.
Je suis allée immédiatement me coucher et m’endormir de suite, mais ce je vous aime, si bas, si ravissant m’a fait plusieurs fois tressaillir en peignant et dans l’après-midi j’étais toute fiévreuse. Il est venu vers six heures, avec une figure pâle et les yeux cernés.
— Хіба можна зʼявлятися в порядному домі з таким обличчям, — кажу я йому, сміючись.
- Peut-on se présenter dans une maison honnête avec une tête pareille, lui dis-je en riant.
— Ви нестерпний, — каже йому моя тітка.
- Vous êtes impossible, lui dit ma tante.
— Ви лягли о восьмій.
- Vous vous êtes couché à huit heures.
— Ні, я зовсім не спав... я писав листи.
- Non, je n’ai pas du tout dormi... j’ai écrit des lettres.
Або ж збурення, яке я в ньому викликала, гидко завершилося в якомусь брудному місці... Зрештою, він, може, і невинний, і просто не спав, думаючи про мене. Як мило. Так, але в мене такий великий посаг. Він вечеряє в місті й мав повернутися ввечері.
Ou bien l’agitation causée par moi est allée finir ignoblement dans quelque sale endroit... En somme il est peut être innocent et a simplement veillé en pensant à moi. Est-ce gentil. Oui, mais j’ai une si grosse dot. Il dîne en ville et devait revenir le soir.
Навіщо все це. Хотіла б я побачити, яку міну скорчила б моя родина, якби я сказала, що була, що майже готова вважати його за можливого чоловіка.
A quoi bon tout cela. J’aimerais voir la tête que ferait ma famille si je disais que j’ai été, que je suis près de le croire un mari possible.
Моя родина залюбки віддала б його мені, але якби я взяла його сама, замість того щоб здіймати крик обурення, це б її неабияк здивувало, і це вона б закричала. Навіщо за нього виходити. Щодо розуму... посередній; я часто його щаджу, бо не люблю легких тріумфів. Я не можу говорити з ним щиро, як із рівнею, з рівним собі. Я з ним трохи як Жюліан із чужоземними ученицями — він говорить до них ламаною мовою, щоб його зрозуміли... Він не багатий. Ось головна причина. Якби не це, то щодо становища це омріяний ідеал.
Ma famille me le donnerait bien mais que je le prenne moi au lieu de pousser des cris d’indignation, cela l’étonnerait joliment et c’est elle qui crierait. Pourquoi l’épouser. Comme intelligence... médiocre; je le ménage souvent n’aimant pas les faciles triomphes. Je ne peux pas lui parler à cœur ouvert comme à un semblable, à un égal. Je suis avec lui un peu comme Julian avec les élèves étrangères, il leur parle nègre pour se faire comprendre... Il n’est pas riche. Voilà la grosse raison. Sans cela comme situation c’est l’idéal rêvé.
Велика пані, з міцною підтримкою й чужоземка у Франції. Та не багата. А щодо кохання — я його не кохаю, це поза сумнівом. Ми не мали б і 100 000 франків на двох, бо моїй родині теж треба з чогось жити. Коли курс добрий, у нас 100 000 франків на рік. Але не варто розраховувати більше ніж на 80 000, з яких мені дали б скільки змога, наприклад 65 000. А він... покладімо 15 000 франків на рік, це дуже принизливо казати, але, може, у нього й більше; якби в нього було 30 000, це було б майже можливо... та й то!
Grande dame, bien appuyée et étrangère en France. Mais pas riche. Pour l’aimer, je ne l’aime pas, c’est hors de doute. Nous n’aurions pas 100.000 francs à nous deux, car il faut bien que ma famille vive. Quand le cours est bon nous avons 100.000 francs par an. Mais il ne faut pas compter sur plus de 80.000 francs dont on me donnerait autant que possible, 65.000 francs par exemple. Et lui, il... mettons 15.000 francs par an c’est bien humiliant à dire mais il a peut-être plus, s’il avait 30.000 francs, ce serait presque possible... et encore !
Я кладу 30 000 франків, бо є ще 80 000 материних, що їх поділять на чотирьох, отже, йому випаде понад 30 000, покладімо 35, ні, лишімо 30, так певніше. Якби в нас було 100 000 франків на рік, це було б майже можливо. Та навіщо квапитися, я, може, знайду кращого... мені ж бо всього двадцять один. Але з моєю клятою вдачею я хотіла б приберегти, утримати, продовжити цього на випадок, якщо не знайду кращого. Десять хвилин по одинадцятій — він уже не прийде. Добраніч.
Je mets 30.000 francs parce qu’il y a les 80.000 francs de la mère, qui seront partagés en quatre, cela lui fera donc plus de 30.000 francs, mettons 35 non laissons 30, c’est plus sûr. Si on avait 100.000 francs par [an] ce serait presque possible. Mais pourquoi se dépécher, je trouverai peut-être mieux... je n’ai après tout que vingt et un ans. Mais avec mon diable de caractère je voudrais ménager, garder, prolonger celui-là dans le cas où je ne trouverais pas mieux. Onze heures dix minutes il ne viendra plus. Bonsoir.