❦
Вівторок, 18 травня 1880
Mardi 18 mai 1880
Учора ввечері я дражнила Соутцо його нібито турецьким походженням, його не вельми славними предками й сваркою, що сталася в нього з дядьком-мільйонером через те, що він упадав за дядьковою покоївкою... я сипала дотепами, гідними Берти... Тоді він заходився розповідати мені про походження родин, що там правили, а надто про свою власну, я розпитувала уривчасто, жартуючи, щоб не показати, як мені цікаво дізнатися все це...
Hier soir je taquinais Soutzo sur son origine soit-disant turque, sur ses aïeux peu illustres et sur la querelle qu’il a eu avec son oncle le millionnaire parce qu’il avait fait la cour à sa bonne... je faisais de l’esprit digne de Berthe... Alors il se mit à me raconter les origines des familles qui ont régné là-bas et surtout de la sienne, je questionnais à bâtons rompus, en blaguant pour ne pas laisser voir que j’étais curieuse de savoir toutes ces choses...
Тепер я доволі підкована в румунській історії.
Je suis maintenant assez forte en histoire roumaine.
Тітка сиділа за моїм бюро, я на дивані, а Соутцо поруч зі мною, між нами двома — Коко. Друге імʼя Соутцо — Олександр.
Ma tante était assise à mon bureau, moi sur le divan et Soutzo à côté de moi, entre nous deux Coco. Le second nom de Soutzo est Alexandre.
Ця близькість, що нікуди не веде, мене майже непокоїть. І я часто кажу собі: навіщо?
Cette intimité sans issue m’inquiète presque. Et je me dis souvent : à quoi bon ?
Курс валаської й молдавської історії тривав досить довго, щоб мене присипити, — утім, доволі приємно.
Le cours d’histoire valaque et moldave dura assez longtemps pour m’assoupir assez agréablement du reste.
Опівночі ми відпускаємо професора, тітка виходить із ним, а він повертається побажати мені доброї ночі; нещодавно я суворо заборонила йому цілувати мені руку, цього вечора я була напівсонна, він узяв мою руку; я заплющила очі й удала мертву, рука моя була геть млява, він затримав її у своїй, кажучи не знаю вже що... потім легко-легенько підніс її до вуст і вийшов, давши їй упасти.
A minuit nous renvoyons le professeur, ma tante sort avec lui et il revient me dire bonsoir; l’autre jour je lui ai défendu de me baiser la main, formellement ce soir j’étais à moitié endormie, il me prit la main; je fermai les yeux et fis la morte, ma main était toute molle il la retint dans la sienne en disant je ne sais quoi... puis la porta à ses lèvres tout doucement et sortit en la laissant retomber.
Кілька осіб на обіді, а ввечері — у Байєль.
Quelques personnes à dîner et le soir chez la Bailleul.
До десятої Кайя давав мені урок гри на цитрі, а потім ми йдемо до колишньої панни-нареченої.
Jusqu’à dix heures Caillas est venu me donner une leçon de cythare, après nous allons chez l’ex-dame fiancée.
Одіффре виходили, коли ми приходили, вони вдягалися в спальні, відкритій для гостей з цієї нагоди.
Les Audiffret partaient comme nous arrivions, elles s’habillaient dans la chambre à coucher ouverte pour la circonstance.
Руза й Соутцо були там. — Яка прикрість! ми йдемо, ви приходите! Ми приходимо, а ви йдете тощо. — Обмін любʼязностями, я вітаюся із Соутцо лиш потому: — Я вас не бачила, добродію, — він пішов аж до передпокою провести Одіффре.
Rouzat et Soutzo étaient là. Quel dommage ! nous partons, vous arrivez ! Nous arrivons et vous partez etc. Echange de politesses, je ne salue Soutzo qu’après: je ne vous voyais pas Monsieur, il est allé jusque dans l’antichambre accompagner les Audiffret.
Потім він сів коло мене, але оскільки я відвертала голову, він не виголошував довгих промов, тож я пересіла навпроти, а він зробився любʼязним з іншими паніями... Що за товариство! Єврейка Меєр із волом, але вродлива жінка, створіння, з яким не годиться знатися, вона, кажуть, живе з бароном де Верньйолем, своїм зятем. Барон із молодою дружиною. Канонеса де Жювізі й пані де Жювізі — білявка, струнка й мила, що співає, мов кошеня.
Puis il s’assit près de moi mais comme je détournais la tête il n’a pas fait de grands discours, alors je suis allée m’asseoir en face et il se fit aimable avec les autres dames... Quel monde ! La Juive Meyer avec un goitre mais belle femme, une créature qu’on ne doit pas voir, elle vit dit-on avec le baron de Vergnioles son gendre. Le baron et sa jeune femme. La chanoinesse de Juvisy et Mme de Juvisy une blonde, svelte et gentille qui chante comme une petit chat.
Стара пані, двоє старих добродіїв; пан Вердьє, гладкий, як слон, претендує на руку господині замку. Панна Черницька, тітка і я, і графиня де Лаваль, що добре грає на фортепіано. Гладкий претендент співає 11! Черні співає 11. На Байєль неймовірне вбрання, старий біло-чорний тарлатан і ліф, що попри велике черево красуні стирчав спереду порожній і твердий... від таких вечорів хочеться плакати, не кажучи вже про те, що я невдоволена отим-як-його, дуже невдоволена. Ми пішли з Черні, а він і не ворухнувся... Щоправда, я не була любʼязна, та й він теж. Це не зовсім ревнощі, але зрештою щось на них схоже.
Une vieille dame, deux vieux messieurs; M. Verdier gros comme un éléphant prétend à la main de la châtelaine. Mlle Tchernitsky, ma tante et moi et une comtesse de Laval qui joue bien du piano. Le gros prétendant chante 11! La Cerny chante 11. La Bailleul a une toilette inimaginable, de la vieille tarlatane blanche et noire et un corsage qui malgré le gros ventre de la beauté se tenait vide et raide devant... c’est à pleurer des soirées pareilles sans compter que je suis mécontente de chose-machin, très mécontente. Nous sommes parties avec la Cerny et il ne s’est pas dérangé... Il est vrai que je n’ai pas été aimable, ni lui non plus du reste. Ce n’est pas précisément de la jalousie mais enfin cela y ressemble.
Якби ревнощів не існувало, я б їх вигадала.
Si la jalousie n’existait pas je l’aurais inventée.
Як же це — це та сама істота, над чиєю долею я вболівала. Добрий, відданий, тьху! Треба бути добряче покинутою богами й людьми, щоб ця тварюка завдавала мені прикрості... Усе це добром не скінчиться, я вже скоряюся з внутрішньою усмішкою... Я так звикла до найдурніших прикрощів, що мене вже нічим не здивуєш. Увечері я не глуха — і то вже здобуток.
Comment c’est cet être-là sur le sort duquel je m’appi- toyais. Bon, dévoué, fi ! Il faut être bien abandonnée des dieux et des hommes pour que cet animal-là me cause du dépit... Tout ça ne finira pas bien, je me résigne déjà avec un sourire intérieur... J’ai tellement l’habitude des embêtements les plus sots que rien ne m’étonnera. Le soir je ne suis pas sourde, c’est déjà cela de gagné.