❦
Четвер, 29 квітня 1880
Jeudi 29 avril 1880
Соутцо, якому я вчора призначила сеанс на цей ранок, спізнюється на годину (вчора позував Кікі). Оскільки він уже кілька разів пропускав і нехтував, а водночас приходить набридати мені щодня, випрошуючи сеанси, я даю йому науку й на його плечах малюю голову Коко; це навіть вийшло доволі кумедно над хутряним коміром. Гадаю, це його розлютило: він схопив полотно, кажучи, що воно належить йому, витер його рукавичками й, усміхаючись із чемності та відповідаючи на мої кпини, кинув усе у вогонь, рукавички теж. А коли він ламав підрамник, я сказала, що в нього бракує сили; ці дрібні шпильки завжди дратують чоловіків. Я роздмухала вогонь, послала добродія принести мені газету, щоб вогонь зайнявся швидше, і все згоріло. Звісно, він благав мене почати картинку наново, присягаючись бути пунктуальним, прохаючи пробачення й кажучи, що був розлючений, хоч по ньому цього й не було видно.
Soutzo à qui j’ai accordé hier une séance pour ce matin arrive d’une heure en retard (Kiki a posé hier). Comme il a déjà manqué et négligé plusieurs fois tout en venant m’ennuyer tous les jours en demandant des séances, je fais un exemple et sur ses épaules, peins la tête de Coco; c’était même assez drôle au dessus du col de fourrure. Je crois que cela la rendu furieux, il prit la toile disant qu’elle lui appartenait, l’a essuyée avec ses gants et tout en souriant par politesse et en répondant à mes moqueries il a jeté le tout au feu, les gants y compris. Et comme il cassait le chassis je lui dis qu’il n’était pas assez fort; ces niaiseries fâchent toujours les hommes. J’ai attisé le feu, ai envoyé le monsieur me chercher un journal pour que le feu prit plus vite et le tout a été flambé. Naturellement il m’a suppliée de recommencer l’image, jurant d’être exact, demandant pardon et disant qu’il avait été furieux bien qu’il n’en eût pas l’air.
— Якби було видно, я виставила б вас за двері.
- Si vous en aviez eu l’air je vous aurais mis à la porte.
Загалом, я зробила це для науки. Не годилося змушувати мене чекати й не бути на місці за пʼять хвилин до призначеного часу, тим паче після двох пропущених сеансів.
En somme, je l’ai fait pour l’exemple. Il n’était pas convenable de me faire attendre et de ne pas être là cinq minutes avant l’heure surtout ayant manqué deux fois.
Пан і пані де Лессепс залишили свою картку. Оце дивовижа.
Monsieur et Madame de Lesseps ont laissé leur carte. Voilà qui est étonnant.
Сьогодні ввечері обід у подружжя Симонідесів. У них усе дивне. (Пані я знаю з майстерні Жюліана.) Чоловік вродливий і молодий, дружина вродлива, їй за тридцять пʼять, вони дуже дружні, живуть усамітнено, бачаться лише з кількома митцями й роблять надзвичайні рисунки та картини.
Ce soir dîner chez le ménage Simonidès. Tout est étrange chez eux. (Je connais la dame de chez Julian). Le mari est beau et jeune, la femme est belle et a passé trente-cinq ans, ils sont très unis, vivent cachés, ne voient que quelques artistes et font des dessins et des peintures extraordinaires.
Якісь наслідування Ренесансу, сюжети дивовижної наївності. Смерть Беатріче, смерть Лаури; жінка, що ховає голову свого коханого в горщику, з якого проросли квіти1, — і все це в рисунку, що ніби зроблений віки тому. Пані вдягається, як за часів Боккаччо. Сьогодні ввечері на ній була сукня з білого японського крепу чарівної мʼякості, з довгими вузькими рукавами, як у Богородиці, та іншими рукавами, завʼязаними ззаду. Сукня пряма й проста; пояс зі старовинного позументу робив їй талію доволі короткою; букетик конвалій на ліфі. Перли на шиї, сережки та браслети старовинної золотарської роботи. З її блідим обличчям, чорним кучерявим волоссям і газелячими очима вона мала вигляд фантастичного видіння. Якби тільки в неї стало розуму зачісуватися просто, замість куйовдити волосся й робити зі своєї голови страхіття, вона була б дуже примітна. Ми вже з чверть години як повернулися до майстерні в їдальні (де ми дуже добре пообідали: квіти, фрукти й вельми мистецьке оздоблення), і я акомпанувала пані, яка співала старовинні класичні італійські романси, коли мама прийшла забрати нас до церкви. Це Страсті Господні.
Des espèces d’imitation de la Renaissance, des sujets étonnants de naïveté. La mort de Béatrice, la mort de Laure; la femme qui enferme la tête de son amant dans un pot et où il a poussé des fleurs, et tout cela d’un dessin qui a l’air d’être fait il y a des siècles. Madame s’habille comme du temps de Boccace. Ce soir elle portait une robe de crêpe japonais blanc d’une souplesse adorable, des manches longues et étroites comme celles de la Vierge et d’autres manches nouées derrière. La robe droite et simple; une ceinture de galon ancien lui faisait une taille assez courte; un bouquet de muguets au corsage. Des perles au cou et des boucles d’oreilles et des bracelets en vieille orfèvrerie. Avec son teint pâle, ses cheveux noirs et crépus, et ses yeux de gazelle elle avait l’air d’une apparition fantastique. Si elle avait seulement l’esprit de se coiffer simplement au lieu de s’ébouriffer les cheveux et de faire de sa tête une épouvante elle serait très remarquable. Nous étions depuis un quart d’heure rentrés dans l’atelier de la salle à manger (où nous avons eu un très bon dîner, des fleurs, des fruits et un arrangement très artistique) et j’accompagnais Madame qui chantait des romances antiques italiennes classiques lorsque maman est venue nous prendre pour aller à l’église. C’est la Passion.
Та ми приходимо запізно. Я проказую молитви вдома.
Mais nous arrivons trop tard. Je fais mes prières chez moi.
Завтра вернісаж, я поведу туди малу американку, щоб вона добре позувала.
C’est demain le vernissage, j’y mènerai la petite Américaine pour qu’elle pose bien.
Примітки
Алюзія на «Декамерон» Боккаччо (День IV, новела 5): Ізабетта й горщик базиліку. ↩