Середа, 14 квітня 1880

Уже два чи три дні Кассаньяк — батько сина, це важлива подія, бо той, можливо, висунеться кандидатом на клерикальну, єзуїтсько-ультрамонтанську Імперію.
Я справді думаю, що нас, жеромістів, небагато.
Полічимо: Вождь, пані де Коруа, Ж. Лашо, Філіс, Аделон, Паскаль, Детруая і Я! Чудово. Добрі бонапартисти (побожні) у своїй ненависті до мого Принца обзивають великого Наполеона мало не тираном, людожером, чудовиськом.
Оскільки моє захоплення листом Принца пригасло, я щойно перечитала листа, він дуже добрий, але не лестить жодній манії — ні міщанській, ні клерикальній, ні червоній, і ось чому я єдина щиро ним захоплююся.
Принци Бонапарти протестують, кардинал, принц Люсьєн і так далі, і так далі.
Чому Популь не бере собі за кандидата принца Люсьєна, який є старшим братом Імператора й, отже, має більше прав, ніж будь-хто, ба навіть більше, ніж сам Наполеон Перший, бо названий Перший був лише другим братом і узурпував Консулат та Імперію на шкоду своєму старшому братові.
Я завдаю собі чимало клопоту й не можу зробити так, як хочу... О, малярство.
Поль телеграфує, мабуть, тридцятий раз мамі, і цього разу ось що він каже:
«Якщо хочете бачити мене живим, приїздіть до Великодня, інакше все втрачено, Патченки їдуть до Тифліса на п'ять місяців. Майте жаль.»
Та його люба й добра мати, мабуть, жалю не матиме, я ж бо знаю їх, любих членів моєї любої родини.
Краще бути лихим, ніж таким, як ці люди.
Соутцо надсилає суниці на стеблах і чотири огірки, усе вкладене в скриньку із зеленого дерева, справжній сад.
Учора ми чули Патті в «Дон Паскуа». Ця опера мене майже наганяє нудьгу, і співачка блищить у ній менше, ніж зазвичай.
Я хвацько підняла все волосся, що в тисячу разів краще за низький шиньйон, видно потилицю, вуха, а кучері на маківці так гарно лягають; із сукнею з білого фуляру без рукавів, дуже високою на плечах, і довгими шведськими рукавичками, з білою трояндою на ліфі, трояндою, як ті троянди на вінках померлих. Усе це надає вигляду Директорії, Консулату, Рекам'є... це мене тішить, так гарно вбиратися по-греко-французькому, а тепер носять стільки всякого, що це цілком можливо.
Завтра я надіну свій костюм із балу Адам. Я б воліла просто крепдешин і білі троянди, ці позументи мені не до вподоби, але коли була така дурна, що заплатила тисячу триста франків за костюм у Ворта, треба надіти його хоч раз. Та однаково йому бракує невимушеності, правди, мистецтва, як усьому, що робить Ворт. На наступному балу я вберуся справжньою греко-француженкою. Біла сукня, пояс під грудьми, сандалі й нічого у волоссі; завтра я, може, буду тріумфальна, але не досить богиня, проста, цнотлива й оголена.
Пані де Фіц-Джеймс віддала візит мамі.