Неділя, 11 квітня 1880

Я несу суниці пані Ґавіні й застаю там Шодорді, Валентину й Лас-Каза.
Лас-Каз любʼязний. Шодорді по-батьківському називає його «братиком», але Валентина пильнує й не любить, коли чіпають її маркіза. Я намалювала Соутцо сьогодні вранці, я роблю йому невеликий портрет. Опівдні приїхала Анна Нордґрен і докінчила мій торішній портрет. Вона підписує його, присвячує мені й дарує. Він не дуже схожий, дрібний і товстий, надто щока; я в робочому костюмі, чорному альпаковому пальті з білим жабо й зі стрічкою ордену Почесного легіону... оскільки вона хотіла підписати внизу, пензель зробив червону пляму на петлиці, ми її лишили, і вона підписала вгорі полотна. Я в профіль, із дуже рішучим виглядом, і ця стрічка надає геть особливого вигляду.
Соутцо надсилає мені дивовижні суниці й три горнятка вершків. Ці знаки уваги мене майже зворушують. Він невдовзі їде до Лондона, де сподівається дістати посаду секретаря посольства. Та начхати.
Потім до Музе, яка влаштовує нам запрошення до якоїсь пані Оже де Бріар, що дає наступного четверга костюмований бал.
Ми були в пані де Байє, яка таки виходить удруге заміж за графа де Жирардена, члена Жокей-клубу, бездоганного щодо родини й звʼязків, 20 000 франків ренти й 52 роки. Вона зізнається в сорока пʼяти й має такий самий статок.
У неї я знайомлюся з пані дʼОдіффре, мачухою уславленого Еміля дʼОдіффре, та її доньками Марі й Долорес.
О Дивовижний Емілю!