Середа, 28 січня 1880

[Замазано: Філіппіні] позував пополудні. Його доволі весело писати: малий, білявий, кругловидий, з жовтими вусами, добродушним і войовничим виглядом.
Мій архангел Гавриїл повільний на відповідь. А моя послуга — я її чесно заслужила, і нічого. Що це означає? Знаєте, від його від'їзду бувають дні, коли я багато про нього думаю, аж до сентиментальності... сьогодні ввечері, наприклад. Це чарівне створіння. Добре, що він поїхав. Після нашого візиту у фойє все, може, по-дурному обернулося б для мене; то була добра хвилина, [викреслено: майже така ж добра] навіть краща за весь час, проведений із чистим, непорочним. Я бажаю більше ніколи його не бачити, щоб не лягло жодної тіні... А одна вже є. Він покинув нас заради «кузин, яких я маю провести», а посадивши згаданих кузин у карету, зустрів нас, ідучи по свою карету, саме коли ми від'їжджали. Мені це здалося брехнею.
А ще він мав такий самий вигляд, як я, не знаю який... пригнічений, схвильований. Я нічого собі не приписую, будьте спокійні... та й зрештою, якби він віддавав мені те, що я давала йому як жаль, то це вже й не таке надмірне. Тільки тоді почуваєшся вся не знати як: тобі любить чиясь присутність, а ти ніби дивишся вбік, маєш прихильні думки, а кажеш мало не зухвальства, хочеш гомоніти — і нічого не кажеш, лишаєшся в якомусь заціпенінні, з виду холодному, а в душі мало не плачеш.