Понеділок, 12 січня 1880

Я йду до майстерні о восьмій, а об одинадцятій двадцять опиняюся перед нашими дверима водночас із Ґабріелем і Куртом. Ми репетируємо востаннє. Усі веселі, і все було б зовсім непогано, якби не Курт, який завжди вміє так подивитися, ніби вважає нас за дурнів.
А вже ж який солдафон цей штабний капітан, Бог свідок. Ну й нехай! Соутцо й він лишаються на сніданок, а Ґабріеля нема.
У нас є поміст, рампа, завіса, усе-усе. А арка, що відкривається в жовту вітальню, немовби навмисне зроблена для гри. Усюди рослини й квіти. Близько четвертої приходить Тарант, а потім зовсім несподівано Ґабріель, і ми сидимо й гомонимо до пʼятої-шостої.
Знаєте, ми з Гавриїлом на ножах: я весь час кажу йому, що він мене дратує, що я його ненавиджу, що він ні чистий, ні доброчесний, що я помилялася...
Рідко буває, щоб усе вдалося цілком. Так от, ця рідкісна річ сталася сьогодні ввечері. Усе вдалося... ось список запрошених, відсутні викреслені. двома хрестиками. Загалом було близько шістдесяти чи сімдесяти осіб. Усі пані дуже елегантні й майже всі гарні. Такі красуні, як пані Пернеті, Рандуен, Ґольдсмід, панна [Пуатріно]. На мені була газова сукня (та сама, що в Опері того вечора), волосся скручене й заколоте досить низько, але так, щоб не закривати потилиці й щоб видно було форму голови.
Комедію зіграли справді добре, як на те, що ролі розподілили в середу й мали чотири репетиції. На репетиціях я майже не грала, тож сьогодні ввечері це стало своєрідним одкровенням. Що треба сказати мені на похвалу — я ніколи в житті не боялася менше; я страхалася лише одного: щоб не виявилося замало людей. А втім, я бачу, що чим більше публіки, тим менше ніяковієш, отож упевненості в мене було хоч відбавляй, о, але там, знаєте, мені було байдуже до публіки, я грала для себе, тож за певні слова, жести, інтонації мене й винагородили тим гомоном і тими оплесками, щирість яких відчуваєш. Сміялися зі смішних місць. А Соутцо, розпалившись наприкінці, теж насмішив. Знаєте, коли він говорить про галеони.
Одне слово, любі мої друзі, я себе явила. Бідолашна Сара Бернар! Ні, без жартів, я добре впоралася, і коли Ґавіні провів мене до вітальні й мене вітали, я відповідала, перебільшуючи похвалу, щоб не мати надто дурного вигляду!
Плансі веде котильйон зі мною. Сцену розбирають за чверть години, а ті, хто не танцює, ховаються в блакитну вітальню та до мене.
Тільки ось серед танців Берта допускається якоїсь грубості щодо Блана: вона, здається, нечемно відмовилася прийняти його у фігуру. Блан одразу йде до Ланкастера й оголошує, що завтра пришле до нього одного зі своїх друзів, а тоді йде гомоніти з Лагірлем, поки Берта, така ж боязка, як дурна, просить, щоб я з нею поговорила. Я ж вела котильйон! За мить я вже знаю, що сталося і йду до Лагірля та Блана. Бідолашна я. Танцювати з усіма, щоб нікого не образити, керувати всією машиною, Ґабріель, що їде післязавтра, і ще цей поєдинок. Уявляйте собі як хочете, як я давала собі раду.
Ланкастер уже встиг переговорити зі своїм другом Бертеном, коли Берта просить мене не казати ні її чоловікові, ні Бертенові, що вона щойно доручила Алексісові піти до Блана й показати йому ці написані її рукою слова, з датою, на її візитівці, підписані: любий князю, мені прикро, що я піддалася хвилині нерозважливого гніву, і я дуже шкодую, що все це сталося через мене. Берта Ланкастер.
Це дурість, бʼє мимо й принижує його. Тим часом котильйон добігає кінця, чи радше я наказую його припинити, і ми вечеряємо за одним великим і за кількома маленькими столами. Актори разом, плюс суфлер і режисер, плюс панна Дюро, пан де Плансі та Берта. Ми закінчуємо, коли ще тільки близько третьої, тож знову танцюємо; людей значно менше, сміємося більше. Найбільший успіх мав Бізинський, який всівся на підлозі бовванчиком, щоб танцюристи не зачіпалися ногами за щілину, яка утворилася в полотні. А пан де Лас-Каз щоразу, коли фігура кадрилі підводила його до цього бовванчика, піднімав ногу, ніби боявся на нього наступити, додаючи потому: я цього пана не знаю. А я беруся напоумлювати Робера, який лише цього й прагне, але не зізнається в цьому й, повернувшись додому, влаштує своїй дружині гарненьку сцену, я певна. Ця гарненька гуска має ідеї, а потім — самі банальності... Я пишу листа Бланові, якого цієї ночі віднесе йому Алексіс, перед приходом секундантів. завжди я, і цей Лагірль, який приходить сказати: ви ж розумієте, панно, це цілком вас стосується, я говорив із пані Ланкастер, і вона сказала мені, що єдина особа, яка має вплив на її чоловіка, — це ви!
Зрештою, сподіваюся, що Блан мене послухає й задовольниться вибаченнями цієї жінки.
О четвертій лишаються тільки Жері, пані де Байє й Водзінський, який повернувся з іншого вечора, побувавши вже тут.
Ми з Жері фліртуємо в куточку, грузнучи водночас у справі Арно; Діна сиділа до нас спиною й гомоніла з Водзінським.
Цей любий Ґабріель — я жартома розповідаю йому все, що насправді про нього думаю. Він чарівний, але, гадаю, він фліртує не тому, що це його тішить: він поступливий і бачить, що це тішить мене. Ми пʼємо чай до пʼятої, і ось я тут.
Усе це змінило моє враження. Стривайте: Крішабери конче хотіли, щоб я зіграла в них «Іскру». Самі розумієте, це мені лестить. Тож я говорила «так» до третьої, уявіть собі, а під кінець хотіли перевдягтися й піти на Ринок, а потім Ґабріель пропонує мені піти допомогти йому зібрати валізи. Що таке? Так, так, усе це стерло те враження, яке можна вмістити в кілька слів і в зітхання крізь усмішки. Як шкода, що з цього нічого не можна вдіяти!
Добре, що він їде завтра чи в середу, бо все могло б зіпсуватися, а досі не було чого шкодувати... Щоправда, цей архангел такий поступливий! Він сміється, бо я порівнюю його з Маленьким абатом, він, такий високий і з повною бородою. Сьома година ранку... Це нічого не змінює... Гавриїл — ангел, але статурою Арно кращий за нього, у ньому більше шику, більше характеру, більше сили. Арно викликає відчуття бурхливіше, серйозніше, більш... дурне, може, але таке, що перехоплює подих, тоді як Гавриїл — це ідеал, чар, далека музика в сутінках, чисті ніжності; тихі слова, щось чарівне... голос здалеку. І без жодної тіні смішного — ось у чому майстерність! А втім, він не усвідомлює враження, яке справляє, він не рисується — ось і весь секрет.
Хотіла б я знати, чи всі думають, як я... принаймні багато хто... інші вважають його просто добре вихованим і спокійним. Доходить навіть до того, що кажуть, ніби в ньому нема феєрверку дотепності. Зрозуміло, що він не прийде блищати розумом у вітальні, це не його ремесло ні. Та це йому навіть не пасувало б, дотепність у нього є, я це вже казала. Що ж, я схибнута на... Арно, та й на тому іншому теж, але інакше.