Вівторок, 16 грудня 1879

Ми знову йдемо на ковзанку з Алексісом, який кумедний і водить мене по льоду, але саме коли в мене почало виходити, Берту занудило; ще трохи — і це скінчилося б драматично; ми поїхали: Берта, якій було дуже зле, у своєму кутку, Алексіс, зігнувшись у три погибелі, на лавці, а я сміюся до упаду не знаю з чого, чи радше з молодого серба навпроти мене; у фіакрі сидиш так близько, що мимоволі доводиться дивитися одне одному просто в очі, а крім того, я в тісному колі завжди кажу дурниці, а Алексіс не дуже-то відповідає, він сміється очима, які мружаться, мружаться, як у Принцеси.

Коли я вважаю людей нешкідливими, я завжди на них нападаю.