❦
Пʼятниця, 5 вересня 1879
Vendredi 5 septembre 1879
Провівши два приємні дні, ми покинули Дьєпп.
Après deux jours agréablement passés nous avons quitté Dieppe.
Я цьому рада. Друга година ночі, мені страшенно нудно.
J’en suis ravie. Il est deux heures du matin, je suis fortement ennuyée.
Я виходила з Бертою, ми їздили до Лісу, де було дуже веселе товариство, барон де лʼАрʼєж і Гехт. Гехт спитав, чи будемо ми ввечері вдома. Алексіс був там зі своїм гарним конем і своїм геть новеньким екіпажем, ми взяли його до свого, мало не рушивши слідом за бароном, який тієї миті, коли ми наближалися, щойно покинув екіпаж кокоток. Ми також дуже потішилися, знов побачивши обличчя з Дьєппа. Алексіс обідав у нас, Гехт прибув пізніше і дві години розповідав нам про Ґамбетту; цей єврей говорить непогано, а коли йдеться про Ґамбетту, він стає красномовним; те, як він передав і пояснив одну промову з Бельвіля, — справді річ варта подиву.
Je suis sortie avec Berthe, nous sommes allées au Bois où il y avait du monde très amusant et le baron de l’Ariège et Hecht. Ce dernier a demandé si nous serions chez nous ce soir. Alexis était là avec son joli cheval et sa voiture toute neuve, nous l’avons pris dans la nôtre après avoir presque suivi le baron qui au moment où nous approchions venait de quitter une voiture de cocottes. Nous nous sommes beaucoup amusés aussi de revoir des figures de Dieppe. Alexis a dîné chez nous, Hecht est arrivé plus tard et pendant deux heures nous a raconté Gambetta; ce juif parle pas mal et quand il s’agit de Gambetta il devient éloquent, la manière dont il a rendu et expliqué un discours de Belleville est vraiment une chose remarquable.
Я слухала з живим інтересом і щиро захоплювалася — не Гехтом, а Ґамбеттою. Але мене страшенно дратують мої матінки... Вони незграбні, вони втомлюють, вони наполягають на тому, що треба швидко проминути... а ще, не знаю, може, це мені тільки здається... але вони роблять мене нещасною безліччю дрібних незграбностей, таких прикрих, таких неприємних; таким браком такту, від якого мені хочеться кричати і який доводить мене до нестями; я весь час хочу залагодити, виправити і змушена жартувати без міри. Звикши бачити мене навіженою, вони всіляко мило мене піддражнювали, аби я була такою цього вечора; вони гадають, що я блискуча, тоді як я така сама, як була раніше. Я принижена й засмучена. Коли я хочу бути розважливою, мені заважають! Коли вони стараються догодити, вони нестерпні!
J’écoutais avec un vif intérêt et j’admirais sincèrement, pas Hecht, Gambetta. Mais je suis fortement contrariée par mes mères... Elles sont maladroites, elles fatiguent, elles insistent sur des choses qu’il faut passer vite... et puis je ne sais si c’est une idée... mais elles me rendent malheureuse par un tas de petites maladresses si gênantes, si désagréables; un manque de tact qui me ferait crier et m’affole; je veux toujours arranger, rattraper et je suis forcée de plaisanter à outrance. Habituée à me voir folle elles ont fait toutes sortes de petites agaceries gracieuses pour que je le sois ce soir, elles pensent que je suis brillante alors que je suis comme j’étais avant. Je suis humiliée et désolée. Quand je veux être sage on m’en empêche ! Quand elles font des frais elles sont abominables !
Чому б не лишити мене в спокої! Ні! Весь час виставляти мене напоказ, схвалювати, підтримувати, передбачати те, що я кажу; а потім через це я здаюся дурною. Я б усе пробачила, якби це була правда! Але це лише поза. А ще... що вам сказати, хіба що загалом у мене є багато всього, щоб бути щасливою, але в дрібницях я гідна великого жалю.
Pourquoi ne pas me laisser tranquille ! Non ! Me mettre toujours en scène, approuver, appuyer, prévenir, ce que je dis; et puis cela me donne l’air bête. Je pardonnerais tout si c’était vrai ! Mais ce n’est que de la pose. Et puis... que voulez-vous que je vous dise si ce n’est que en général j’ai beaucoup de choses pour être heureuse mais qu’en détail je suis très à plaindre.