❦
Вівторок, 19 серпня 1879
Mardi, 19 août 1879
Покинувши Ворта й Лаферʼєр, я почала одягатися в Дусе й Саварра і, відповідно, зміщанилася. Лише ці двоє великих, інші тебе просто... зрештою, якби це було не так, вони й не були б великими. Хоч скільки шукай і крутись, а доходиш до того, що вдягнена, як усі, і змушена щодня клопотатися сукнями, добирати поєднання й нудитися. Або треба ходити геть голою, або вдягатися відповідно до своєї статури, смаку, вдачі. Коли цього немає, я почуваюся незграбною, простацькою, а отже, приниженою. Що тоді стається з настроєм і розумом? Вони думають про лахи, і тоді ти дурна, знуджена і не знаєш, куди подітися.
Ayant quitté Worth et Laferrière je me suis habillée chez Doucet et Savarre et par conséquent je me suis embourgeoisée. Il n’y a que les deux grands, les autres, vous arrangent... du reste s’il n’en était pas ainsi ils ne seraient pas grands. On a beau chercher et tourner on en arrive à être habillée comme tout le monde et à être obligé de s’occuper chaque jour de ses robes, de chercher des combinaisons et d’être ennuyée. Ou bien il faut se promener toute nue ou bien il faut être habillée selon son physique, son goût, son caractère. Quand je ne suis pas dans ces conditions je me sens gauche, commune, et par conséquent humiliée. Que deviennent l’humeur et l’esprit ? Ils pensent aux chiffons et alors on est bête, ennuyée et on ne sait ou se fourrer.
Я цілком задовольнилася б однією сукнею, яка лишала б мій розум у спокої, а мене дратують пʼятнадцять чи двадцять лахів, що забирають мою увагу.
Je me contenterais bien d’une seule robe qui me laisse l’esprit en repos et je suis agacée par quinze ou vingt chiffons qui m’occupent.
Отож, поспівчувайте моїй муці, що велика, запевняю вас... У мою кімнату поставили троянди, і від цього я, поки пишу, лютую ще дужче. Сьогодні вранці я отримала з Парижа англійські вірші1, де мене величають небесним видінням тощо, тощо — без підпису. Утім, мене це мало обходить. Я думаю про невідступне безталання, яким небо переслідує мене в усьому. Я приїжджаю до Дьєппа, і ми зупиняємося в готелі «Брістоль», який, хоч і першорядний, не може рівнятися з готелем «Рояль» (де ми сьогодні ввечері вечеряли з Дзурло й да Костою), що є справжнім елегантним осердям Дьєппа. До того ж мені нема чого вдягнути. У мене лише білі сукні, заслабкі для морського бризу, які були б смішні на пляжі й неможливі в дощові дні. Я нічого не передбачила, і я дуже роздратована.
Donc, plaignez mon tourment qui est grand je vous assure... On a mis des roses dans ma chambre, cela contribue à me faire rager pendant que j’écris. Ce matin j’ai reçu de Paris des vers anglais où on me traite de vision céleste etc. etc. pas de signature. Cela m’occupe peu du reste. Je pense au guignon persistant dont le ciel me poursuit en tout. J’arrive à Dieppe et nous sommes à l’hôtel Bristol qui tout en étant de premier ordre, ne peut se comparer à l’hôtel Royal (où où nous avons dîné ce soir avec Zurlo et Da Costa) qui est le véritable centre élégant de Dieppe. Puis, je n’ai rien à me mettre. Je n’ai que des robes blanches trop légères pour la brise de la mer et qui paraîtraient ridicules sur la plage et impossibles les jours où il pleut. Je n’ai rien prévu et je suis très agacée.
Говорили про Ґамбетту, і да Коста, кажучи, що це чарівник, переказав розмову одного зі своїх друзів із чарівною, гарненькою, вишуканою панною, що ним захоплюється і яка, поки він музикував у пані де Лессепс... словом, моя історія... ні перекручена, ні переінакшена, а така, як є, що мене неабияк дивує. Да Коста познайомився з Бланом і Кассаньяком через дуель, у якій арбітром обрали Кассаньяка. Він дивується, що я захоплююся Ґамбеттою, і каже мені, що якби я захоплювалася Кассаньяком, то він би це зрозумів... Я жахнулася, а він засміявся й сказав, що цього й сподівався. Я дуже добре зіграла свою роль, і цей сердешний бразилець гадає, що, захоплюючись Ґамбеттою, я ненавиджу Кассаньяка. Він вихваляв мені... лицаря, «чоловіка такого хороброго, такого хвацького, такого мужнього, але який стає овечкою перед своєю дружиною». Він вважає це чудовим. Я, по правді, теж. Складали протокол, і його дружина сказала, що «це все не те», ось як треба робити, і її визнали правою, Кассаньяк щось заперечив, але вона захотіла, і він поступився. Я б воліла дістати ляпаса... тобто це було б те саме... Я скупалася в морі вперше, і від усього цього разом мені дуже хотілося б мати привід поплакати. Я б воліла бути вбраною як збиральниця мідій, ніж мати міщанську сукню. Зрештою, моя натура нещаслива, я хотіла б вишуканої гармонії в усіх дрібницях життя, часто речі, що мають за елегантні й гарні, коробять мене якоюсь відсутністю мистецтва, особливої грації, чогось такого. Я хотіла б бачити свою матір елегантною, дотепною або хоча б достойною, гордою... осоружне життя, та й годі! справді, не можна так мучити людей... Дрібниці?.. усе відносне, і якщо шпилька завдає тобі стільки ж болю, скільки ніж, то що на це скажуть мудреці?
On parlait de Gambetta et Da Costa en disant que c’est un charmeur raconta la conversation d’un de ses amis avec une jeune fille charmante, jolie, distinguée qui en est enthousiaste et qui pendant qu’il faisait de la musique chez Mme de Lesseps...bref mon histoire... ni écorchée ni travestie, mais telle quelle ce qui m’étonne assez. Da Costa a connu Blanc et Cassagnac à propos d’un duel dont ce dernier avait été choisi l’arbitre. Il s’étonne que j’admire Gambetta et me dit que si j’admirais Cassagnac il le comprendrait... Je fis un geste d’horreur et il se mit à rire en disant qu’il s’y attendait. J’ai très bien joué mon rôle et ce pauvre Brésilien croit qu’en admirant Gambetta je déteste Cassagnac. Il m’a vanté le... chevalier, « un homme si brave, si crâne, si courageux et qui est un mouton devant sa femme ». Il trouve que c’est admirable. Moi aussi en vérité. On rédigeait le procès-verbal et sa femme a dit que « ce n’est pas tout ça » voilà comment il faut faire et on lui a donné raison, Cassagnac a objecté quelque chose mais elle a voulu et il a consenti. J’aimerais mieux recevoir un soufflet... c’est-à-dire que cela serait la même chose... J’ai pris mon premier bain de mer et tout cela ensemble fait que je voudrais bien avoir une excuse pour pleurer. J’aimerais mieux être habilliée en ramasseuse de moules que d’avoir une robe bourgeoise. Du reste c’est une nature malheureuse que la mienne, je voudrais une harmonie exquise dans tous les détails de la vie, souvent des choses qui passent pour élégantes et jolies me choquent par je ne sais quel manque d’art, de grâce particulière, de je ne sais quoi. Je voudrais voir ma mère élégante, spirituelle ou tout au moins digne, fière... fichue existence va ! vraiment on ne tourmente pas ainsi les gens... Des futilités ?... tout est relatif et si une épingle vous fait autant de mal qu’un couteau qu’est-ce que les sages ont à dire ?
Князь Урусов пише мені ось такого листа, [бракує]. Та я не наважуюся нічого просити.
Le prince Ouroussoff m’écrit la lettre que voici, [manque] Mais je n’ose rien demander.
Примітки
Вірші були англійською (Марі їх не наводить) — анонімна любовна поезія, надіслана Марі. ↩