❦
Четвер, 10 липня 1879
Учора сталася сцена така огидна, що я навіть не схотіла писати. А проте ви маєте про все це знати.Jeudi 10 juillet 1879Hier il s’est passé une scène si dégoûtante que j’ai pas même voulu écrire. Pourtant il faut que vous sachiez tout cela.
Я заходжу до мами й машинально, як це буває зі мною разів по десять на день, беру розкритий лист, що лежав на столі.
J’entre chez maman et machinalement comme cela m’arrive dix fois par jour, prends une lettre ouverte qui était sur la table.
І тут ця навіжена жінка, гадаючи, що то якийсь лист від її брата чи про її брата, кидається на мене й силкується силоміць вирвати в мене цей папір. Це вже доводить вам, що тут якісь брудні махінації і що вона боїться, аби я не виказала поліції місце, де ховається цей чоловік, місце, з якого він приходить сюди вкривати нас ганьбою й соромом.
Alors cette femme folle pensant que c’était quelque lettre de son frère ou à propos de son frère, se jette sur moi et essaye de m’arracher ce papier de force. Cela vous prouve déjà qu’il y a de sales tripotages et qu’elle a peur que je dénonce à la police l’endroit où cet homme se cache, endroit duquel il vient ici pour nous couvrir d’opprobre et de honte.
У вирішальні хвилини я завжди надзвичайно спокійна, і коли я відчула, як нігті впʼялися мені в руку, я насамперед запхала лист за ліф, бо тоді я зрозуміла, що то мав бути за лист. Я лише сказала їй стерегтися і що коли вона зробить іще бодай один рух, я почну кричати. Тоді надійшла моя тітка й заспокоїла нещасну жертву моєї брутальності, сказавши їй, що цей лист прийшов від Караджорджевичів.
Dans les grands moments je suis toujours excessivement calme et quand j’ai senti les ongles dans mon bras, mon premier soin a été de fourrer la lettre dans mon corsage car alors je compris ce que ce devait être que cette lettre. Je lui dis seulement de prendre garde et que si elle faisait un geste de plus je me mettrais à crier. Alors est arrivée ma tante et rassura la malheureuse victime de ma brutalité en lui disant que cette lettre venait de chez les Karageorgevitch.
Я роздерла перед цими жінками свою сукню, щоб показати їм геть червону руку, бо вони казали, ніби я брешу, а побачивши руку, бідолашна жертва сказала, що це, можливо, було випадково. Я не повідомлю вам нічого нового, повторюючи, що між моєю матірʼю і мною вже якийсь час як усе скінчено.
J’ai déchiré ma robe devant ces femmes pour leur montrer mon bras tout rouge parce qu’elles me disaient que je mentais et en voyant le bras la pauvre victime dit que c’était peut-être par hasard. Je ne vous apprendrai rien en vous répétant qu’entre ma mère et moi depuis quelque temps déjà tout est fini.
Я навіть не можу до пуття уявити, що відчувала б, якби вона померла. А проте, гадаю, я була б у розпачі, судячи з моєї чутливості до всього іншого.
Je ne puis même bien me rendre compte de ce que je pourrais bien éprouver si elle venait à mourir. Je crois pourtant que je serais désespérée, à en juger par ma sensibilité pour toutes les autres choses.
Сумно, чи не так, усе це?
C’est triste n’est-ce pas, tout cela ?
Та майже все в моєму житті сумне. Я шкодую, що заговорила про це сьогодні, через це я забуваю про полеміку між Детруа й Мірабо. Я з певним задоволенням бачу, що Детруа й Р. Мітчелл дають йому ті самі поради, що й пʼятеро його жінок. Мені цікаво знати, як він відповість на цю останню статтю, але я хотіла б побачити, як цей пан піде на дно; гадаю, це завдало б мені горя, змішаного з радістю. (Коли ти нещасний, то хочеш зла всім — це розрада.) Хіба що він перекинеться до пана де Шамбора... Дарма... це був би вихід, але пан де Шамбор може скоро померти, і тоді нам лишаться орлеанські принци, яких ми, дякувати Богу, доволі поображали, тож що тоді? Ось воно як.
Mais presque tout est triste dans ma vie. Je regrette d’avoir parlé de cela aujourd’hui, cela me fait oublier la polémique entre Detroyat et Mirabeau. Je vois avec un certain plaisir que Detroyat et R. Mitchell lui donnent les mêmes conseils que ses cinq femmes. Je suis curieuse de savoir comment il répondra à ce dernier article mais je voudrais voir sombrer ce monsieur; je crois que cela me causerait un chagrin mêlé de joie. (Quand on est malheureux on veut mal à tout le monde, c’est une consolation.) A moins qu’il ne passe à M. de Chambord... Dame... ce serait un moyen mais M. de Chambord peut mourir bientôt et alors il nous resterait les princes d’Orléans que nous avons assez insultés Dieu merci, alors, quoi ? Ah voilà.