Вівторок, 3 червня 1879

Велике засідання у Версалі.
Прибувши майже в мить відходу потяга, ми сідаємо в перший-ліпший вагон, без друзів. Приїхавши до Версаля, я опиняюся просто перед Кассаньяком, до якого жваво обертаюся спиною. Це вперше він їде цим потягом. Ось, нарешті, звіт; я не лишаю вам того, що у «Фіґаро», бо він блідий, — мабуть, «Фіґаро» хотів пом'якшити Кассаньякові витівки. Серйозний чоловік так не поводиться, але ж він довів Ґамбетту до сказу.
Не знаю, як судити про цей галас; сам собою галас мав свою рацію, але деякі слова, продиктовані гнівом миті, не мають ваги й позбавляють самий галас гідності. «Пеї» нічого не каже про промову Мод'є де Монжана. Цей шляхетний старий почав дуже добре, але захоплені оплески піднесли його, і скінчив він якоюсь балаканиною. Попри це — то тріумф, усі ліві шалено аплодували, і чолов'яга мало не зомлів, сходячи з трибуни, тож його довелося вивести із зали. Загалом ось вам, «як кажуть простацько», розважальне засідання, тільки повернення доволі осоружне.
Ґавіні, Ґаллоні д'Істрія (сенатор), де Бувіль (велике бидло), Аміль, Османн, ще один і ми. [Замазано: Гадаю, я була] доволі гарненька, бо пані Арно де л'Ар'єж, яку мені показав Ґавіні і яка є чарівною жінкою, часто й довго дивилася на мене з такою доброзичливою і граційною усмішкою, що мені пригадалася моя флорентійська мати, та лиш у тієї, бідолашної жінки, були на те причини, тоді як у пані Арно їх нема. [Замазано: А втім] вона завжди має цей чарівний вигляд королеви чи доброї феї, літньої, але прегарної. Кажуть, їй від сорока восьми до сорока дев'яти років, на стільки вона й виглядає, надто через сиве волосся й свою [замазано: особливу] елегантність дуже літньої жінки, що полягає в драпованих, спадистих вовняних тканинах, у капелюшку, насунутому на самісіньке чоло й затіняючому жваві, молоді чорні очі під чорними бровами. Очниця невелика. Ніс дуже гарний, хоч і масивний, з дуже чіткими гранями. Відстань від носа до рота дуже коротка, тоді як підборіддя пряме й довге. Рот середній, гарний і приємний. Матова шкіра. Чудовий стан, граційні й милі рухи, наскільки це можливо в такої жінки. З капелюшка спадала вуаль, яку вона уклала, мов мантилью, навколо шиї. У неї є подвійне підборіддя — не від повноти, а від віку. Чорна вовняна сукня, бо вона ще в жалобі за чоловіком, а комір і манжети з білого полотна, як у чоловіків, що навіть погано пасувало до чорних рукавичок, з-під яких видніла шкіра між рукавом і рукавичкою.
Одне слово, усе, що мені про неї казали, — правда, і я закінчу тим, з чого мала б почати: пані Арно вродлива, проста й велична. Її син узяв на себе обов'язок розсаджувати дам, і ми кілька разів бачили його в нашій ложі, куди він приводив дам. Цей чарівний син не такий уже й чарівний, як мені здавалося.
Він має трохи... пересичений вигляд, і йому бракує завзяття. Розуму в нього, певно, небагато. Чоло низьке, а голова пласка.
Шкода, бо якби до того, що в нього є від [замазано: шиї] до брів, додати ще гарне чоло, обличчя було б справді вродливе.
Але є один білявий молодик, якого ми бачимо в Опері з де Дайєнсом і якого ось уже два роки величаємо торговцем сорочками, що його навіть доволі дратує; так от, цей молодик має геть пересичений вигляд, і хоч між юним пересиченцем і паном Арно немає жодної подоби, я сама не знаю чому, але вловлюю натяк на цей вираз в обличчі Арно; дрібничку, майже нічого, та все ж він мені про нього нагадує.
Це безглуздо, бо той огидний, тоді як Арно вродливий. А втім, це чоло мене не вабить, до того ж він любить коней і перегони. Боюся, що він дурний і чванько.
Кассаньяк зволив якусь мить розглядати мене в лорнет, моя тітка каже «весь час», а це означає раз чи два. Він повертався тим самим потягом, що й ми, але ми старанно його уникали; та сама зала очікування, де ми чекали — він, я і Поль — на сенаторський потяг, півтора року тому. Стара тварюка Кассаньяк, узяв і одружився.
Я дала квиток одній ученці Ательє.
Удома застаємо Жанну й Музе, і вечір минає.