Субота, 17 травня 1879

Я не хотіла показувати свою картину, але великий Тоні попросив її, зауваживши, що з нього не буде жодного пуття, якщо я не покажу йому шедевра.
Що ж, у згаданій картині багато доброго, і загалом усе йде добре. Але Брезло, яка не впоралася з головою, написала свою академію, що в десять разів «непогана». До того ж ця дівчина знайома з художниками, і кількоро з них нею цікавляться, тоді як я знаю лише свого Тоні та Жюліана. Це псує мені цілий день; а якщо додати дурницю, яку я втнула, сказавши, що плачу помісячно, замість абонемента, що виходить удвічі дорожче, то скажуть, ніби я підкуповую Жюліана; а потім мама втинає ще більшу — каже пані Ґавіні, що замовила в неї капелюшок, і виходить ціла каноніса. Каноніса чекала на стару Ґавіні, і я запросила її піднятися нагору.
Була там також баронеса де Вейкерслот (Жанна) і графиня де Соуза. Мультедо, де Жобаль, а ще пані де Байєль, яка обіцяє повести мене на перший прийом до Ґамбетти, але вона та ще пустомеля! Берта, Павон і пані Ґолдсмід.
Одне слово! Моя родина не надто тішить мене в усіх тих важливих речах, які є чистотою духу так само, як купання — чистотою тіла. Незграбності, недоладності, дурниці — хоч відбавляй!
А ось стаття в «Естафеті» про Ґамбетту... а що, як я почну обожнювати Ґамбетту? Це цілком можливо...
Розалі зустріла Пополя, і я спитала її, чи був він сам.
Звісно. Так само, як я привчила своїх собак прибігати, коли дзвоню, я привчаю Розалі відповідати мені, коли ставлю це питання, і він був сам: «Так, панно, зі своїм безчестям», або, як у «Фаворитці», чи то пак «для панни він був зі своїм безчестям».
А Ґамбетта... це янгол... і ще ж у нього такий чарівний секретар... Ґавіні називає його моїм «залицяльником» — дай Боже, далебі.
Я уявляю його героєм Бальзака, прекрасним, як янгол, розумним, як янгол, словом — генієм. Я багато чого собі уявляю у своїй самотності... Сьогодні вранці я уявила, ніби кохаю Пополя і він кохає мене незрівнянним коханням; і ніби його вбивають на дуелі, а я помираю на місці, а потім — ні, що я втішаюся. Одне слово, це мене схвилювало. Я подумаю про це, засинаючи, якщо живопис дозволить.
Ми зайшли до Коліньйон, і мене дуже вразило її вбоге, занедбане житло. Її батьки тримають щось на кшталт мебльованих кімнат у пасажі Марбеф, це геть прості люди, а батько ходив у деревʼяних черевиках і підмітав двір. А Коліньйон, яка була компаньйонкою при доньці єгипетського віце-короля і яка така елегантна, така витончена, так добре вихована! Справді, її доля сумна, і якби не це мале чудовисько Ельсніц, я взяла б її до себе, і все було б якнайкраще в найкращому зі світів.

Примітки

«Фаворитка» (La Favorite) — опера Доніцетті (1840). ↩
В оригіналі італійською: «patito» (залицяльник, шанувальник; вжито іронічно). ↩
Вольтер, «Кандид» (1759): приказка Панґлоса, що «все на краще в найкращому з можливих світів». ↩