❦
Вівторок, 18 лютого 1879
Mardi, 18 février 1879
Я читаю газети, я знаю все, що діється. Мені хочеться побачити і прийоми, і засідання Академії, і хтозна-що ще. А натомість... мені лишається тільки плакати. Гадаю, якби я не думала, що мене читатимуть після моєї смерті, я померла б тієї ж миті.
Je lis les journaux, je sais tout ce qui se passe. J’ai envie de voir et les réceptions et les séances de l’Académie et que sais-je encore ? Et au lieu de cela... je n’ai qu’à pleurer. Je crois que si je ne pensais pas qu’on me lira après ma mort, je mourrais sur le coup.
Квитки до Інституту знову повертають мене думками до Покійного. Якби я була його дружиною, то могла б вести життя, яке обожнюю, мати квитки на засідання Інституту та запрошення на офіційні прийоми. Бачте, які скромні в мене бажання... Я не знаю, що робити й куди подітися... Ніколи, ніколи я не була такою пропащою, такою божевільною. І якби мати була тут, я пішла б до неї, та з перших же слів про мою тугу вона завела б мову про мої сцени, про мій крик, про пані Тютчеву, а скінчила б тим, що втекла б у сорочці чи в халаті — на вулицю чи хтозна-куди.
Les billets de l’institut me ramènent vers le Défunt. Si j’étais sa femme je pourrais mener la vie que j’adore et avoir des billets pour les séances de l’institut et des invitations pour les réceptions officielles. Vous voyez que je suis modérée dans mes désirs... Je ne sais que faire et que devenir... Jamais, jamais je n’ai été aussi perdue, aussi folle. Et si ma mère était là, j’irais la trouver et aux premiers mots que je dirais de mon ennui, elle me parlerait de mes scènes, de mes cris, de Mme Tutsheff, et finirait pas s’enfuir en chemise ou en peignoir, dans la rue ou je ne sais où.
Ах, яке прекрасне моє життя, ах, яке солодке, — і, гадаю, сліз, що ллються в мене з очей, вистачило б, аби вмити Амелі чи отруїти якогось чесного чоловіка.
Ah ! elle est belle ma vie, ah ! elle est douce et je crois que les larmes qui me tombent des yeux suffiraient pour débarbouiller Amélie ou empoisonner un honnête homme.
Щойно я впала навколішки перед своїм ліжком, щоб просити в Бога справедливості, милосердя або прощення! Якщо я не заслужила цих тортур, нехай учинить справедливо! Якщо я скоїла мерзоти, нехай простить! Якщо Він існує, якщо Він такий, як нас навчають, Він має чинити справедливо, має змилуватися, має простити. У мене є лише Він, тож природно, що я йду до Нього й заклинаю не покидати мене в розпачі, не вводити в гріх, не давати мені сумніватися, богохулити, вмирати.
Tout à l’heure je suis allée tomber à genoux devant mon lit pour demander à Dieu justice, pitié ou pardon ! Si je ne mérite pas ces tortures qu’il me fasse justice ! Si j’ai commis des abominations qu’il pardonne ! S’il existe, s’il est tel qu’on nous l’enseigne, Il doit faire justice, Il doit avoir pitié, Il doit pardonner. Je n’ai que Lui, il est donc naturel que j’aille Le trouver et que je L’adjure de ne pas m’abandonner au désespoir, de ne pas m’induire dans le péché, de ne pas me laisser douter, blasphémer, mourir.
Мій гріх, певно, під стать моїм мукам. Я, мабуть, щомиті чиню дрібні підлоти, які складаються в жахливу суму.
Mon péché est sans doute comme mon tourment. Je commets sans doute à chaque instant de petites infamies qui forment un total effroyable.
Щойно я різко відповіла тітці, але я не могла вчинити інакше; вона ввійшла тієї хвилини, коли я плакала, схиливши голову на руки, і вимагала від Бога, щоб Він зайнявся мною. Ах, горе над горем!
Tout à l’heure j’ai durement répondu à ma tante, mais je ne pouvais pas pas faire autrement; elle est entrée au moment où je pleurais la tête dans les mains et sommais Dieu de s’occuper de moi. Ah ! misère des misère !
І не можна, щоб мене бачили в сльозах — подумали б, що я плачу від кохання, а я… плакала б із досади.
Et il ne faut pas qu’on me voie pleurer, on croirait que je pleure d’amour, et j’en... pleurerais de dépit.
викресленоЯ уникаю катастрофи на шпилі Страсбурзького собору
Я й далі читаю Дюма. «Тереза» — це історія, якої я не розумію. Але там він розповідає про одного молодця, що виліз на хрест Страсбурзького собору зовнішньою драбиною.
Je continue mes lectures Dumas. « Thérèse » est une histoire que je ne comprends pas. Mais il y parle d’un gaillard qui a monté sur la croix de la cathédrale de Strasbourg par l’échelle extérieure.
Примітка упорядників
[Низ сторінки бракує]
[BAS DE PAGE MANQUE]
Я теж це зробила, девʼять років тому, і оскільки в ту пору я не вела щоденника, я записала цю подію у свій дитячий гаманець. А позаяк мені впав хтозна-звідки під ноги камінчик, заледве з двадцятисушову монету завбільшки, і позаяк я спрагла була зворушливих речей, я заховала цей моноліт у відділення для монет і додала на аркуші ось таку прецікаву нотатку: «Камінь, що впав на мене, коли я сходила зі шпиля Страсбурзького собору. Якби цей камінь був більший і якби я дістала ним по голові, мені настав би кінець».
Moi aussi je l’ai fait il y a de cela neuf ans et comme je ne tenais pas de livre à cette époque j’inscrivis le fait dans mon portefeuille d’enfant. Et comme il m’était tombé, de je ne sais où, sous les pieds, une pierre à peine aussi grosse qu’une pièce de vingt sous et comme j’avais soif de choses émouvantes je serrai le monolithe dans le compartiment de la monnaie et ajoutai la note curieuse que voici, sur la feuille: « pierre tombée sur moi en descendant de la flèche de la cathédrale de Strasbourg. Si cette pierre avait été plus grosse et si je l’avais reçue sur la tête c’en était fait de moi ».