❦
Неділя, 16 лютого 1879
Dimanche, 16 février 1879
Учора й сьогодні мені снилися сни, які справили на мене доволі дивне враження.
Hier et aujourd’hui j’ai fait des rêves qui m’ont fait une impression assez curieuse.
Учора я йшла полем білих нарцисів, вищих за мене, а назустріч мені впереміш ішли священники й солдати, коли тітка сказала, показуючи на одного зі священників: «Попроси-но в нього малого Кассаньяка». Я попросила, і він показав мені на чоловіка, що ніс дитину, кажучи, що вже надто пізно. Тоді панна Акар підійшла й притулила свою щоку до моєї, поки її чоловік дивився на нас: «Це нічого, — мовила я, — брюнетки й білявки лише виграють одна поряд з одною».
Hier je marchais dans un champ de jonquilles blanches plus hautes que moi et en face de moi venaient pêle-mêle des prêtres et des soldats lorsque ma tante me dit en me montrant un des prêtres: demande lui donc le petit de Cassagnac. Je le lui demandai et il me montra un homme qui emportait un enfant en disant qu’il était trop tard. Alors Mlle Acard vint appuyer sa joue contre la mienne pendant que son mari nous regardait: « Cela ne fait rien, dis-je, les brunes et les blondes se font valoir les unes les autres. »
А цієї ночі я була в пана й пані де Кассаньяк.
Et cette nuit j’étais chez M. et Mme de Cassagnac.
Вони жили в помешканні з дуже високими стелями, без килимів, і всі драпування були з синього репсу, а слуги носили жилети під колір фіранок. Тільки от, минувши передпокій і опинившись у якійсь приймальні без килимів, дуже-дуже високій, я не наважувалася ввійти до вітальні. Панна Акар співала, і її чоловік підійшов опустити завісу, що відділяла вітальню від кімнати, де я була. Потім надійшов Кассаньяк, подав мені руку й попросив бути з ним, як раніше. Його дружина, здавалося, нас уникала; вона була в рожевій сукні, з оголеними руками; то було її обличчя, але вона діставала мені лише до плеча. Тоді ми опинилися в кімнаті — такій, як вона є насправді, — без меблів, і я підійшла до ліжка, на якому замість матраца були тільки дошки та кілька клаптів паперу.
Ils habitaient un appartement très élevé de plafond, sans tapis et toutes les draperies étaient en reps bleu et les domestiques portaient des gilets comme les rideaux. Seulement ayant traversé l’antichambre et arrivée dans une sorte de salle d’attente sans tapis et très, très élevée, je n’osais pas entrer dans le salon. Mlle Acard chantait et son mari vint baisser la portière qui séparait le salon de la chambre où j’étais. Puis vint Cassagnac et m’offrit le bras en me priant d’être avec lui comme avant. Sa femme semblait nous éviter, elle était en robe rose et avait les bras nus; c’était son visage mais elle ne m’arrivait qu’à l’épaule. Alors nous nous trouvâmes dans une chambre telle qu’elle en réalité, sans meubles et j’allai au lit sur lequel il n’y avait au lieu de matelas que des planches et quelques lambeaux de papier.
«Що це таке?» — спитав мене Покійний.
Qu’est-ce que c’est ? me demanda le Défunt.
Це переклад «Двох голубів». І я заходилася співати, але панна Акар співала вголос, і неподалік; ми пішли до неї, та вона мовби ховалася, і нарешті ми зустрілися — він, я, вона й тітка — на сходах, схожих на ті, що в «Театр-Історік». Панна Акар застібала свій ліф і була явно у… цікавому становищі. «Я ховаюся, — мовила вона, — бо моя постать мене бентежить. Якби не це, я була б любʼязніша». Я добрих півгодини шукала її, щоб відповісти, що коли жінка вродлива й має такий чарівний голос, вона завжди любʼязна, але так і не знайшла й мусила піти, нічого їй не сказавши. Сон був такий виразний, що я цілий день чекаю на його продовження.
C’est la traduction des « deux pigeons ». Et je me mis à chanter mais Mlle Acard chantait tout haut et pas loin nous allâmes vers elle mais elle semblait se cacher et enfin nous nous sommes rencontrés lui, moi, elle et ma tante sur l’escalier qui ressemblait à celui du Théâtre-Historique. Mlle Acard boutonnait son corsage et était visiblement dans un état... intéressant. Je me cache dit-elle, parce que ma taille me rend confuse. Sans cela je serais plus aimable. Je passai une bonne demi-heure à la chercher pour lui répondre que quand on est belle et quand on possède une voix si charmante on est toujours aimable, mais je ne la trouvai pas et fus obligée de m’en aller sans lui avoir rien dit. Le rêve était si distinct que je m’attends toute la journée à ce qu’il continue.
Я була в Ґавіні, де багато народу, серед інших маркіз де Шатореньяр, який учора подав у відставку з посади державного радника й якого всі вітали.
Je suis allée chez les Gavini où il y a beaucoup de monde, entre autres le marquis de Châteaurenard qui a donné hier sa démission de conseiller d’Etat et que tout le monde complimentait.
А ще якийсь бонапартист, уже в літах, але манери якого нагадали мені мушкетерів Дюма й Кассаньяка панни Акар.
Et puis un bonapartiste d’un certain âge déjà mais dont les manières m’ont rappelé les mousquetaires de Dumas et le Cassagnac de Mlle Acard.
Наше помешкання велике, гарне — і порожнє!
Notre appartement est grand et beau et vide !
Боже мій, що ж треба зробити, щоб більше не жити отак!! Вийти заміж. Ет! Та знаю я, але я саме й могла б вийти заміж більш-менш пристойно, якби ми приймали гостей. Я іноземка, гарна, своєрідна; було б із чого скласти цілком добре товариство...
Mon Dieu que faut-il donc faire pour ne plus vivre ainsi !! Me marier. Eh ! je sais bien, mais je pourrais justement trouver à me marier à peu près convenablement si nous recevions du monde. Je suis étrangère, jolie, originale; il y aurait de quoi composer une société tout à fait bien...
У суботу мене вилаяли:
Samedi j’ai été grondée:
— Не розумію, як це з вашими здібностями вам так важко писати.
- Je ne comprends pas qu’avec les dispositions que vous avez vous ayez tant de difficulté à peindre.
Так, я теж цього не розумію; але я паралізована. Боротися більше немає сенсу. Треба померти. Боже мій, Боже мій милостивий.
Oui, je ne ne le comprends pas non plus; mais je suis paralysée. Il n’y a plus à lutter. Il faut mourir. Mon Dieu, mon Bon Dieu.
Отже, більше ні від кого нема чого чекати. Найобурливіше те, що я щойно наклала дров у камін без жодної потреби, бо мені зовсім не холодно... тоді як, можливо, тієї самої миті є бідолахи, які голодують, мерзнуть і плачуть від злиднів... Ось такі думки вмить спиняють сльози, які я залюбки проливаю. Може, це лише примха, та, гадаю, я б навіть воліла цілковиту вбогість, бо тоді ти вже на самому дні, тобі вже нема чого боятися; а з голоду не вмреш, доки маєш сили працювати.
Il n’y a donc plus rien à attendre de personne. Ce qu’il y a de révoltant c’est que je viens de remplir de bois la cheminée sans aucune nécessité car je n’ai pas du tout froid... tandis que peut-être au même instant il y a des malheureux qui ont faim, qui ont froid et qui pleurent de misère... Ce sont là des réflexions qui arrêtent immédiatement les larmes que je me complais à répandre. Ce n’est peut-être qu’une idée mais je crois que j’aimerais autant la misère complète car alors on est au fond, on n’a rien à craindre; et on ne meurt pas de faim tant qu’on a des forces pour travailler.