Середа, 23 жовтня 1878

Усі ці останні дні Виставки я нехтуватиму двома пообіддями ательє на тиждень, аби побачити прекрасні речі. Сьогодні я туди ходила з паном та пані Ґавіні (Денісом). Деніс поцілував мені руку, як справжній бонапартист. Я їх розважаю — аби тільки це тривало; вони мене люблять — аби тільки це тривало й аби мені це було на користь. О! знаєте, я бачила порцелянові вироби, жовті вази — зійти з розуму можна!
Промовили кілька слів про Кассаньяка — схоже, жителі Жерсу дружно вимагали побачити мадам Поль, і герой пообіцяв привезти її наступного разу.
Усе це та інше разом узяте — і мені не по собі.
«Ле Пеї» друкує фейлетон, який я читаю, бо він — Покійного. Не підписаний, але я й без підпису пізнаю. Палати відкриваються в понеділок.
Серед інших прекрасних речей ми зустріли одного арабця, що схожий на Кассаньяка, але молодший, стрункіший, красивіший — додайте до цього білий бурнус, і ви зрозумієте, що я в нього закохалася.

Примітки

Гірке прізвисько, яке Марі дала Кассаньяку — «Покійний» — після його одруження, неначе він помер для неї.