Неділя, 10 березня 1878

Я пішла пішки з Розалі, купила гумовий мʼяч і фіалки і слухала месу в церкві Мадлен.
А потім я нудьгувала, як кожної неділі, — може, трохи прикріше, бо боялася, що Кассаньяк не прийде. Це була б прикрість перед дядьками. А втім... я й не хотіла його бачити — це якась відраза, якої я не можу собі пояснити: наче соромно або страшно. А втім... справді, мені він ні до чого.
Коли я бачу гарну сукню, яка мені не пасує, — намагаюся умовити маму її купити, або записую собі, щоб замовити, коли зможу носити... Але тут не те ж саме, справді. Та ні, таки те саме: другий випадок.
Коли він прийшов, я вже була виснажена невизначеністю очікування і добре відчувала, що не розважатимуся, — і весь час думала про свого бідолашного загубленого пса, про цього бідолашного Пінчо, якого в мене, напевно, вкрали. Кассаньяк насміхається, бо я прошу його знайти пса через сомнамбулу; він насміхається і каже, що я не можу горювати.
— Навпаки, у мене стільки горя, що ось — я б радше бачила вас пораненим, ніж утратила свого пса.
Тоді він стає безглуздим! Пропоную йому лікер — він каже, щоб я запропонувала псу; хочу дати йому есенцію фіалок, що мені надсилають із Ніцци, — просить нею надушити пса. Весь час мій пес — і все це з ображеним виглядом, а мої «матері» й Діна сприймають це всерйоз і намагаються мене виправдати;
— Ви сердитесь? — кажу я.
— Ні, але розчарований.
Клянуся честю, можна подумати, що це серйозно.
Решту вечора я провела, сидячи позаду Кассаньяка і злегка смикаючи його за волосся — що йому доводиться терпіти, щоб інші не помітили, — Берта була там.
— Мені дуже добре позаду вас — справді дуже добре, — і я не хочу сідати інакше.
Я казала правду — мені справді було дуже добре: я прихилилася до його крісла, а брат мене затуляв; час від часу я посилала йому повітряні поцілунки і вдихала його помаду для волосся, — що, можливо, розважало родину, але не його, бо він нічого не знав.
Об одинадцятій він іде до дон Карлоса, який захотів з ним познайомитися. Під кінець відбувається досить кумедна і досить безглузда сцена: борюкання врукопаш між мною, Кассаньяком і Діною. Ми хотіли зняти мірку з його ноги. Цими дурницями я виборюю собі щось на кшталт прощення — архієпископ цілує мені руку. Думаю, Бог мені пробач, що він хотів загіпнотизувати мене на мить, коли стояв перед каміном, і я не могла стати позаду нього — ця тварина робила це навмисно, бо я просила його дозволити.
Я була надто спокійна сьогодні ввечері, і загальний спокій порушили лише зняття мірки з ноги, задля чого я довго стояла на колінах, та прихід Діни, яка перебралася на пані де Файє.
Через два-три дні він знову битиметься на дуелі, і цього разу, здається, це буде серйозно.
— Я ризикую бути вбитим, як перший-ліпший дурень, — це буде справа випадку. Але в Парижі мене мають і далі поважати.
Якби його справді вбили, було б шкода: такий гарний і такий цікавий.
Він повернеться в суботу — якщо тільки його не вбʼють.
Здається, я справді в це вірю. Я висловлююся ще гірше, ніж зазвичай, бо боюся, що хтось подумає казна-що через те, що я так ретельно записую всі подробиці.
Якщо так триватиме... не хочу більше! Мені не треба, щоб він дивився мені в очі і щоб я мала терти їх кулаками, як діти, що плачуть. Не хочу я й цієї незручності, що раптово виникла — чорт знає звідки, але яку я передбачала і яка, я майже впевнена, існує лише з мого боку. «Я ваш друг, ваш брат» — чудово, будь-яка інша ідея неприпустима, і, щоб не забути, ми часто повторюємо: брат і сестра тощо. Не думаю, щоб йому хотілося це забути, — тому не робіть смішних висновків. Я добре знаю, моя дівчино, на який бік це хилиться!
Боже мій — це було б можливо, якби я з самого початку не заборонила собі цього рішуче і в такий спосіб, що не допускав непослуху. Бо ці захоплення, ці розваги тільки принижували мене, — і, слава Богу, я тепер без них обходжуся і думаю тільки про майстерню, яка, може, приведе мене до чогось. Ви розумієте — минув час, коли за щось не більше, ніж те, що є з Кассаньяком, у мене не було нічого нагальнішого, як оголосити себе закоханою в якогось чоловіка. Тепер я скоріше вмерла б, ніж подумала таку річ, — бо краще знаю ціну слів, або тому що розумію їх інакше.
Але чуєте — я б умерла скоріше, ніж подумала б що-небудь про якогось чоловіка, поки не певна, що він добре думає про мене.
Мабуть, дарма я записала ці роздуми — краще, щоб навіть не йшлося ні про що в такому роді, і насправді геть нічого нема, запевняю вас, і я сама цілком переконана. Що ж до майбутнього — ну... тут, може, інша річ.
Всі ці роздуми — тому що я була тиха, і скажу вам відверто: я так жахалася б думки про щось колишнє, що найменше зближення, найменша подібність лякає мене настільки, що я кажу дурниці і намагаюся заздалегідь виправдатися у злочині, якого не скоїла.
Тільки дурний цей Кассаньяк, що вдає, ніби ми посварилися, і каже, що нема геть нічого, крім розчарування.