Субота, 24 лютого 1877

Діна сьогодні вранці пробувала кататися на ковзанах. Тут є одна кокотка, що вбирається в біле.
Вигляд цих жінок для мене — наче наближення розпеченого заліза. Недарма я завжди їх ненавиділа.
Я телеграфувала Кароліні, щоб надіслала мені сірого. Я у відчаї від того, що впадаю у відчай через таку огидну причину!
Це дуже болюча прикрість. А моя уява все мчить, мчить, мчить.
Прекрасна княгиня Мулітерно, та сама, що не вийшла за князя Одескалькі, бо він збожеволів, ходить у білому. Це мене трохи заспокоює, але не настільки, щоб не зізнатися своїм, що нас мають за…
Замість сміятися, мене заспокоюють! Так наче навмисне, щоб я повірила, ніби моя маячня має підстави!
Альтамура приніс мені розкішний кошик штучних квітів — можна й помилитися.
Мені здається, що всі візники, усі слуги дивляться на мене зневажливо.

Примітки

«Кокотка» — утриманка, куртизанка.