❦
Субота, 23 жовтня 1875
Samedi, 23 octobre 1875
Я забула розповісти свій учорашній сон. Мені снилися миші, і я нацькувала на них котів, які їх подушили; тоді ці миші поробилися зміями й поховалися в нори, а коти кинулися на мене, надто один, що дряпав мені праву ногу.
J’ai oublié de raconter mon rêve d’hier. Je voyais des souris contre lesquelles je lançai des chats qui les étouffèrent, alors ces souris se firent serpents et rentrèrent dans leurs trous pendant que les chats se jetaient contre moi, surtout un qui m’égratignait la jambe droite.
Це вчорашній день.
C’est la journée d’hier.
Я хотіла читати, хотіла думати, хотіла плакати! Нічого не можу! Писати й писати — це все, що я можу.
J’ai voulu lire, j’ai voulu penser, j’ai voulu pleurer ! Je ne puis rien ! Ecrire et écrire, c’est tout ce que je puis.
Уперше за тиждень у мене не болить голова, я почуваюся цілком добре і вся рожева.
Pour la première fois depuis une semaine je n’ai pas mal à la tête et je me sens tout à fait bien et suis rose.
Уранці я була в мами з усіма іншими.
Le matin j’étais chez maman avec tous les autres.
— Глянь, Надін, — каже вона, — як Марі худне; справді, у місті казатимуть, що це через…
— Regarde Nadine, dit-elle, comme Marie maigrit, vraiment en ville on dira que c’est parce que ...
Кінця я не чую, земля тікає мені з-під ніг, і я падаю в крісло, затуливши обличчя руками.
Je n’entends pas la fin, la terre manque sous mes pieds et je tombe dans un fauteuil en me couvrant la figure des mains.
Цього мені ще бракувало! І знов-таки ця думка йде від моєї матері. Ох, я ненавиджу її за це! Боже мій, та що ж я зробила! Що я зробила! як спокутувати свої гріхи. Якщо мені доведеться відрубати палець на правій руці — я його відрубаю!
Il ne me manquait plus que cela ! Et cette fois encore cette idée vient de ma mère. Oh ! je la déteste pour cela ! Mon Dieu, qu’ai-je donc fait ! Qu’ai-je donc fait ! comment racheter mes crimes. S’il me faut couper un doigt de la main droite, je me le couperai !
Що робити! Що я скоїла? Невже я вчинила стільки звірств, що моїй карі немає меж! Боже мій, Боже грізний, Боже невблаганний!
Que faire ! Qu’ai-je fait ? Ai-je commis tant d’atrocités que ma punition n’a pas de bornes ! Mon Dieu, Dieu terrible, Dieu inexorable !
— Діно, Діно, — прошепотіла я, — ти бачиш, ти мене розумієш, я ж пояснила тобі свій жах і свій страшний привид! Що це за прокляття! Ох, так, прокляття. Я добре бачу, що на цьому світі мені недобре. Та як тут жити, коли все не вдається, усе падає, усе відвертається! Мужності стає лише до певної межі, набираєшся сміливості, надієшся, але настає мить, коли вже немає сили!
— Dina, Dina, murmurai-je, tu vois, tu me comprends, je t’ai expliqué ma terreur et mon fantôme affreux ! Quelle est cette malédiction ! Oh ! oui malédiction. Je vois bien qu’il ne fait pas bon pour moi dans ce monde. Comment voulez-vous vivre quand tout manque, tout tombe, tout se détourne ! On a du courage jusqu’à un certain point, on s’enhardit, on espère, mais vient un moment où on n’a plus la force !
Ну ж бо! глузуйте, пересичені люди! «Як! — скажете ви мені, — ви смієте промовляти такі слова, коли ваша мати жива, коли у вас є тітка, що вас обожнює, дім, який вас слухається, статок до ваших послуг, коли ви ні каліка, ні хвора! Ви спокушаєте Бога!»
Bon ! moquez-vous, gens blasés ! comment ! me direz-vous, vous osez prononcer de telles paroles quand votre mère vit, quand vous avez une tante qui vous adore, une maison qui vous obéit, une fortune à vos ordres, quand vous n’ètes ni infirme ni malade ! Vous tentez Dieu !
Ось що ви мені скажете, а я вам відповім, що життя складається з дрібниць, як тіла складаються з молекул. Коли всі молекули гниють і йдуть під три чорти, тіло вже не може існувати; так само й життя — коли все, що його складає, забарвлює, робить любим, коли все це обертається на лихе, зникає! Коли все, все вислизає, коли не справджується жодне найменше бажання, коли все розвіюється, коли все обманює! Ні, отак жити далі неможливо, тож я гадаю, що Бог скоро забере мене до себе. Недарма ж цього року розбилося два дзеркала.
Voilà ce que vous me direz et je vous répondrai que la vie est faite de petites choses comme les corps sont faits de molécules. Quand toutes les molécules pourrissent et s’en vont au diable, le corps ne peut plus exister, de même la vie, quand tout ce qui la compose la colore, la fait aimer, quand tout cela se tourne à mal, manque ! Quand tout, tout, échappe, quand pas le moindre désir ne se réalise, quand tout s’évanouit, quand tout trompe ! Non, continuer ainsi est impossible, aussi je crois que Dieu me reprendra bientôt. Ce n’est pas en vain qu’on a cassé deux glaces cette année.
Скажуть, що коли людина молода й закохана, їй часто хочеться вмерти. Скажуть дурницю: я зовсім не хочу вмирати, але передчуваю свою смерть, бо таке марне, таке жалюгідне життя не може тривати.
On dira que quand on est jeune et amoureux, on a souvent envie de mourir. On dira une absurdité, je n’ai nulle envie de mourir mais je prévois ma mort, car une vie aussi inutile, aussi misérable ne peut durer.
До чого я дійшла! До того, що кажу, ніби кохаю дʼОдіффре. Я сказала це, мов талісман, а цей талісман обертається проти мене, нічого з нього не виходить, і я лишаюся ні з чим за своє освідчення, лишаюся зі своїм приниженням, своїм соромом!
A quoi suis-je réduite ! A dire que j’aime d’Audiffret. Je l’ai dit comme un talisman, et ce talisman se tourne contre moi, rien n’en résulte et je suis pour mes frais de déclaration, j’en suis pour mon humiliation, ma honte !
Сьогодні вранці мені хотілося сміятись і сказати, що це не я сказала «я його кохаю», а Бібі. Сьогодні ввечері я не можу жартувати.
J’avais envie ce matin de rire et de dire que ce n’est pas moi qui ai dit, je l’aime, mais que c’était Bibi. Ce soir je ne puis plaisanter.
Зрештою, я й сама не знаю, чи це правда.
D’ailleurs je ne sais pas moi-même si c’est vrai.
Часом я цього певна, часом це здається мені неможливим і неймовірним. Найдужче мене ранить те, що ніхто не приходить, — я не розумію цих людей. Навіщо знайомитись, приходити щодня, привчати до себе, а потім раптом, без причини, відвертатись! Можливо, інших це й не обходить, але мене це ранить, засмучує, вражає в саме серце. Може, це й смішно, але так воно є.
Parfois j’en suis sûre, parfois cela me semble impossible et invraisemblable. Ce qui me blesse le plus c’est que personne ne vient, je ne comprends pas ces gens. Pourquoi faire connaissance, venir tous les jours, habituer à soi et puis tout d’un coup, sans raison, se détourner ! Peut-être qu’aux autres cela ne fait rien, mais moi cela me blesse, me chagrine, m’atteint au cœur. C’est peut être ridicule mais c’est ainsi.
Десять разів я уривала писання, щоб поплакати. Щоразу, коли пригадую те літо й порівнюю його з теперішнім, я почуваюся геть нещасною.
Dix fois je me suis interrompue pour pleurer. Chaque fois que je me souviens de cet été et que je le compare au présent je suis tout à fait malheureuse.
Хіба ж не заслуга — мати ніжне серце, привʼязуватись до людей? Та немає в мене заслуг, я негідна нічого, Боже мій!
N’est-ce donc pas un mérite d’avoir le cœur tendre, de s’attacher aux gens. Je n’ai pas de mérites, je suis indigne de tout, mon Dieu !
Ми зустріли того чоловіка в місті, коло пошти; ландо було наполовину закрите, і він привітався лише з мамою. Іншого разу, лишивши маму й тітку на вокзалі, ми зустрічаємо його коло міського саду, але цього разу вже я майже з ним не привіталась — я була в задумі, і це дурне напівзакрите ландо змусило мене трохи вистромити голову, щоб відповісти на привітання ніццянця.
Nous avons rencontré l’homme en ville, près de la poste, le landau était à moitié fermé et il n’a salué que maman. Une autre fois, ayant laissé maman et ma tante à la gare, nous le rencontrons près du jardin public mais cette fois c’est moi qui ne l’ai presque pas salué, je songeais et ce stupide landau à moitié fermé m’a forcé d’en sortir un peu la tête pour répondre au salut du Niçois.
Ми піднімаємось до Сапоженікових. Ольга сяє: певне, вона його бачила і він якось особливо з нею привітався. Він морочить голову дівчині, цій бідолашній дитині, якій досить, щоб перед нею скинули капелюха чи їй усміхнулись, — і вона вже уявляє собі всі небесні блаженства.
Nous montons chez les Sapogenikoff. Olga rayonne, sans doute elle l’a vu et qu’il l’a saluée particulièrement. Il est en train de tourner la tête à la fille, à cette pauvre enfant qui pour peu qu’on lui ôte son chapeau ou qu’on lui sourie, s’imagine tous les bonheurs du ciel.
Ми були на тому балконі, з якого так добре видно балкон клубу. Я тримала Джирофле за стан, і мені страшенно закортіло стиснути її, задушити — так розревнувало мене це сусідство і стільки заздрісних думок із нього вродилось.
Nous étions sur le balcon duquel on voit si bien le balcon du cercle. Je tenais Giroflé par la taille et j’eus une grande envie de la presser, de l’étouffer, tant ce voisinage me rendit jalouse et tant de pensées envieuses s’en suivirent.
Раніше це була Джоя, тепер — Ольга. А що, як він захопиться нею всерйоз!..
Avant c’était Gioia, à présent c’est Olga. Et s’il allait se prendre sérieusement !!! ..
Ох, тоді мені лишиться тільки повіситися з приниження.
Oh ! alors je n’aurai plus qu’à me pendre d’humiliation.
Віддати перевагу Ользі переді мною — Ользі, Ользі, Ользі!
Me préférer Olga, Olga, Olga !
Та я божеволію! Він нікому не віддає переваги. Кокотка поїхала, певне, тому, що йому бракувало грошей, а він мимохідь бавиться, мордуючи таких звіряток, як я.
Mais je deviens folle ! Il ne préfère personne. La cocotte est partie sans doute parce qu’il n’avait pas assez d’argent, lui s’amuse à tourmenter des bêtes comme moi, en passant.
Ми були в де Дайєнс, говорили про жертви.
Nous étions chez de Daillens, on parlait de sacrifices.
— Ох, я, — каже вона, — цього не люблю й не створена для цього, та й не розумію я цих нещасливих пристрастей, як то кажуть; я не можу кохати того, хто мене не кохає, я вважаю це ницим і швидко відриваюся від декого.
— Oh ! moi, dit-elle, je n’aime pas cela et je ne suis point faite pour cela, mais aussi je ne comprends pas ces passions malheureuses, comme on dit, je ne puis pas aimer qui ne n’aime pas, je trouve que c’est bas et je me détache vite des uns.
Маєш, дівчино моя. Я втратила всю гордість, усю! Я отупіла, стаю вже не знаю чим, дозволяю собі найогидніші речі.
Attrape-ça, ma fille. J’ai perdu tout amour-propre, tout ! Je suis abrutie, je deviens je ne sais plus quoi, je me permets les choses les plus abominables.
Поки я терффідувала1 — то ще нехай, але кохати! Я сказала це, сподіваючись на успіх, як у тій казці… а маю самі жалі! Я картаю себе за ту мить. Немає нічого ницішого за жінку, яка спотикається на кожному кроці, простягає руки, пропонує своє серце — і марно, марно, марно!
Tant que je terffiduais passe, mais aimer ! Je l’ai dit espérant le succès comme dans ce conte, .. et je ne trouve que regrets ! Je me reproche cet instant. Rien de plus méprisable qu’une femme trébuchant à chaque pas, tendant ses mains, offrant son cœur, et en vain, en vain, en vain !
Я шаленію від думки про своє приниження і його тріумф! Коли він не лише ані крихти за мною не впадає, а й навіть не приходить, навіть картки не лишає, як того вимагає найпростіша ввічливість, — так от! саме цю мить я обираю, щоб сказати в покірній позі й з повними сліз очима: я його кохаю!
Je rage à l’idée de mon humiliation et de son triomphe ! Quand non seulement il ne me fait pas la moindre cour mais quand il ne vient même pas, il ne laisse même pas sa carte comme la plus simple politesse l’exige, eh bien ! c’est juste ce moment que je choisis pour dire en humble posture et les yeux pleins de larmes: Je l’aime !
Чому я не можу розчавити себе, мов комаху!
Que ne puis-je m’écraser comme un insecte !
А поки що я зробила собі пару маленьких ріжок із двох трояндових гілочок, повних колючок і без листя, скріпивши їх кучериком волосся, щоб сховати нитку, і зву це «вінцем мученика», як у «Жидівці»2, і носитиму його аж до реабілітації. Так, тепер я думаю надолужити своє в Римі; чому б я там була щасливіша, ніж тут? Я не хочу будувати планів, щоб не зазнати ще одного розчарування, такого ж жорстокого, як це. Хай там як, а я носитиму свій «вінець мученика», поки не помщуся чи не надолужу втрачене — як кому завгодно.
En attendant je me suis fabriqué une paire de petites cornes avec deux branches de rosier pleines d’épines et sans feuilles, que j’ai réunies par une bouclette de cheveux pour cacher le fil et que je nomme « la couronne du martyr » comme dans la Juive et que je porterai jusqu’à réhabilitation. Oui, à présent je pense me dédommager à Rome, pourquoi serai-je plus heureuse là-bas qu’ici. Je ne veux pas faire de plans pour ne pas avoir une autre déception aussi cruelle que celle-là. Tant il y a que je porterai ma « couronne du martyr » jusqu’à ce que je sois vengée ou dédommagée, comme on voudra.
Я дам собі мудру, чудову пораду: дати спокій цьому Джирофлі, струснутись, відсапнути, мов після довгої втоми, і більше про нього не думати. Ясно як день, що мені нема чого чекати; упираючись, я принижуюсь, а відступившись — хоч і трохи запізно — я виходжу з цієї справи з певною честю і все життя дякуватиму собі за цей відступ, тоді як, упираючись, я наживаю собі лише жалі й докори.
J’ai un sage, un excellent conseil à me donner, c’est de laisser tranquille ce Girofla, de me secouer, de respirer comme après une longue fatigue, et de ne plus y penser. C’est clair comme le jour que je n’ai rien à attendre; en persistant je m’abaisse, en me retirant quoiqu’un peu tard je sors avec une espèce d’honneur de l’affaire et me saurai gré toute ma vie de cette retraite, tandis qu’en persistant je ne me fais que des regrets, des reproches.
Я відступаюся, дослухаюся до своєї поради, струшуюся, відсапую (я навіть устала, щоб це зробити), широко розплющую очі, трушу головою, щоб вигнати з неї бридкі думки. Мені кращає.
Je me retire, je suis mon conseil, je me secoue, je respire Qe me suis levée pour le faire), j’ouvre de grands yeux, je secoue la tête pour en chasser les vilaines idées. Je me sens mieux.
Що за біс! доведімо, що нас не так легко повалити, як гадають! Доведімо гарному ніццянцеві, що не завжди падають перед ним навколішки. Я лютую на себе, я ревную до минулого, я заздрю щасливим жінкам, оточеним, бажаним, заздрю їм до сліз, я кричу в душі, питаю — у чому ж я гірша за них! Їх стільки, і дурніших, і бридкіших! невже я проклята? Ні, облишмо це. Я обіцяла більше про це не думати, обіцяла бути сильною — і я буду сильною.
Que diable ! prouvons que nous ne sommes pas si facilement terrassées qu’on le pense ! Prouvons au beau Niçois qu’on ne tombe pas toujours à genoux devant lui. Je suis furieuse contre moi, je suis jalouse du passé, j’envie les femmes heureuses qui sont entourées, recherchées, je les envie jusqu’à en pleurer, je crie en moi-même, je demande en quoi leur suis-je inférieure ! Il y en a tant et de plus bêtes et de plus laides ! suis-je maudite ? Non, laissons cela. J’ai promis de ne plus y penser, j’ai promis d’être forte: Je serai forte.
Я й далі писатиму, як раніше, де і як я його бачила тощо, але заборонятиму собі сентиментальні думки! Невпинно повторюватиму собі, що це сором, що це негідно! Що, упираючись, я принижуюсь. Я братиму приклад із чоловіків. Ох, як я ненавиджу їх за їхню зухвалість, за їхню залізну вдачу! Я підіймуся над ними, над ним. Він завершив мою освіту, я зцілилась. Кілька втрачених ілюзій, кілька ошуканих надій — і я вже квита. Я хотіла була сказати, що пушок із серця обскубано, але це неправда: моє серце… ціле. А ось дух мій зачерствів. Розчарування псують людину.
Je dirai bien comme avant comment et où je l’ai vu, etc. mais je me défendrai les pensées sentimentales ! Je me répéterai sans cesse que c’est une honte, que c’est indigne ! Que je m’abaisse en continuant. Je prendrai exemple des hommes. Oh ! que je les hais pour leur arrogance, pour leur caractère de fer ! Je m’élèverai au-dessus d’eux, au-dessus de lui. Il a fait mon éducation, je suis guérie. Quelques illusions perdues, quelques espérances trompées, et j’en suis quitte. J’allais dire que le duvet du cœur est arraché, mais ce n’est pas vrai, mon cœur... est intact. Mon esprit est aigri. Les déceptions abîment l’homme.
Оточімо своє серце потрійною бронзою…3 — та навіть цього я не можу; я виходжу з цієї історії, втративши кілька пірʼїн, але виходжу цілою, і пірʼя відросте так, що й сліду не лишиться.
Entourons notre cœur d’un triple airain... et cela même je ne puis faire, je sors de l’affaire avec quelques plumes de moins, mais j’en sors entière et les plumes repousseront si bien qu’il n’y paraîtra point.
Я більше не хочу кохати цього чоловіка. Не хочу більше про нього думати, не хочу більше шукати нагоди заговорити, як раніше. Я собі це забороняю!
Je ne veux plus aimer cet homme. Je ne veux plus y penser, je ne veux plus chercher à parler comme avant. Je me le défends !
Примітки
«Терффідувати» — Маринин неологізм-замінник дієслова «кохати», від «Терффідуа» (прізвище Audiffret навпаки); див. запис від 19 жовтня. ↩
«Вінець мученика» Марі робить за образом із опери Галеві «Жидівка» (La Juive, 1835), де юдейку-героїню стратять за віру (найвідоміша арія — «Rachel, quand du Seigneur»). Носитиме його «до реабілітації» — поки не доможеться романтичного тріумфу деінде. ↩
«Потрійна бронза» (triple airain) — натяк на Горація (Оди I.3, «illi robur et aes triplex»): про мужність першого мореплавця, якому потрібні були «дуб і потрійна мідь круг грудей». Марі не може так загартувати серце й переходить до легшого образу птаха, що вийшов із бійки, втративши кілька пірʼїн. ↩