❦
Неділя, 26 вересня 1875
Dimanche 26 septembre 1875
Десь о третій я вже й охолола, та потім подумала, що це ж дурість — отак розкиснути й покинути ці задуми, хай які вони там неважливі. Отож я взялася вбиратися: жовті чоботи втричі більші за мої ноги, що їх Леоні напхала всякою всячиною. Штани з грубого синього полотна, скроєні на кшталт тутешніх селян, нова сорочка, але підозрілої білизни, червона хустка на шиї; зверху — темно-сірий вʼязаний сюртук, легкий і з виду витертий; велика біла борода й величезні вуса, що страшенно задирають мені носа, сива перука, сині окуляри, а на довершення всього — чорний фетровий капелюх, з кишені звисає червона хустка, кривий ціпок і щось на кшталт подушки на спині, аби заповнити ту величезну западину, що утворилася між моїм задом і спиною.
Vers trois heures j’étais déjà refroidie, mais puis j’ai pensé que c’est bête, d’être molle et d’abandonner ces idées quelque peu importantes qu’elle soient. Je me mis donc à ma toilette, bottes jaunes trois fois de la grandeur de mes pieds que Léonie a remplies avec toute sorte de choses. Pantalon de grosse toile bleue, taillé à la façon des paysans d’ici, chemise neuve mais d’une blancheur suspecte, mouchoir rouge autour du cou; surtout de tricot gris foncé, léger et l’air usé; grande barbe blanche et grandes moustaches qui me relèvent monstrueusement le nez, perruque grise, lunettes bleues, le tout surmonté par un feutre noir et complété par un mouchoir rouge tombant de la poche, un bâton à bec et une espèce de coussin sur le dos pour remplir le creux immense qui se trouve entre mon derrière et mon dos.
Фіакр чекає на мене коло дверей, я сідаю в нього, трохи тремтячи, і велю візникові їхати на набережну.
Un fiacre m’attend à la porte, j’y monte un peu tremblante en ordonnant au cocher d’aller à la Promenade.
Усі сусіди з вулиці Франс, яких попередила балакуча Леоні, сміються й вигукують.
Tous les voisins de la rue de France prévenus par l’indiscrète Léonie rient et poussent des exclamations.
Хоч мене ніхто не впізнає, я привертаю загальну увагу: годі уявити щось оригінальніше за це маленьке заросле обличчя, ці вуса сторч, це вбрання — наполовину сільське, наполовину міське.
Sans être reconnue j’attire l’attention générale, rien de dus original que cette petite figure chevelue, ces moustaches ;n l’air, cet habit moitié, de campagne, moitié de ville.
— Спиніться біля номера сьомого, — кажу я візникові, який мене знав.
— Arrêtez au n° 7, dis-je au cocher qui me connaissait.
І вся згорблена, повільною ходою я перетинаю подвірʼя, але сходи долаю за дві секунди, бо в штанах я можу брати по три сходинки заразом.
Et toute courbée et à pas lents je traverse la cour, mais 'escalier est monté en deux secondes, les pantalons me permettant de prendre trois marches à la fois.
— Чи пані вдома? — питаю я слугу, що відчинив мені.
— Madame est chez elle ? demandai-je au domestique qui vint m’ouvrir.
— Так, пане, — відповідає він.
— Oui, Monsieur, dit-il.
— Доповіжте про пана Тавернʼє з Женеви, — і я не могла стримати сміху.
— Annoncez M. Tavernier, de Genève, et je ne pus m’empêcher de rire.
Слуга подивився мені просто в обличчя:
Le domestique me regarda droit en face:
— О, та це ж панна.
— Tiens, c’est Mademoiselle.
— Пані, — чую я його, — пані, тут якийсь пан, ні, якась панна.
— Madame, je l’entends dire, madame, il y a un monsieur, non une mademoiselle.
— Пані, — вигукує Мелані, що прийняла мене за кредитора, — там якийсь бовдур із Женеви, він зайшов у капелюсі. Боже мій! І цей слуга, що пустив такого добродія до вітальні!
— Madame, s’écrie Mélanie qui pensait que j’étais un créancier il y a là un imbécile de Genève, il est entré en chapeau. Mon Dieu ! Et ce domestique qui a laissé entrer un pareil homme au salon.
А я, гадаючи, що мене розгадали, сміливо рушаю вперед, хочу відчинити двері до покоїв, але засув засунуто, тож я бігцем вихоплююся з вітальні й такими стрибками, аж ніяк не сумісними з моєю старечою подобою, мчу коридором, з капелюхом на голові — і не без причини, бо перука спереду закривала мене недостатньо, а лоба геть заквецяно. Мелані тікає з криком, Олга, забачивши цього дивного дідугана, що женеться за нею, ховається в матері, яка саме тримала в руці капелюшок; та, вся тремтячи, випускає його з рук, а я, не в змозі більше стримуватися, регочу як божевільна, змітаючи все на своєму шляху.
Quant à moi, croyant être devinée je m’avance hardiment, je veux ouvrir la porte des chambres mais le verrou est tiré, alors je sors tout courant du salon et par gambades si incompatibles avec mon apparence décrépite, je m’élance dans le corridor, chapeau sur [la] tête et pour une bonne raison c’est que la perruque ne me couvrait pas assez devant et le front est tout taché, Mélanie s’enfuit en criant, Olga voyant ce vieillard étrange à sa poursuite se réfugie chez sa mère qui tenait son chapeau en main, elle le laisse tomber toute tremblante, et moi n’en pouvant plus ris comme une folle balayant tout sur mon passage.
Ніколи нікому не уявити цих остовпілих облич.
Jamais on ne se donnera une idée de ces faces stupéfaites.
— Та це ж я, я, я!
— Mais c’est moi, moi, moi !
— Боже милий, — вигукує Олга.
— Bon Dieu, s’écrie Olga.
— Чи це можливо, — каже Ніна, вражена й досі не заспокоєна, — я думала, що то якийсь кредитор із Женеви, що прийшов зчинити нам скандал.
— Est-ce possible, fait Nina, saisie et pas rassurée, j’ai cru que c’était un créancier de Genève qui venait nous faire un scandale.
— Ах, Марі, Марі, — вигукує Марі, — та це ж неможливо! Я тебе не впізнаю!
— Ah ! Marie, Marie, s’écrie Marie, mais ce n’est pas possible. Mais je ne te reconnais pas !
І всі, ще тремтячи, заходяться сміхом, маленька Луба, яку вдочерила Ніна, розглядає всіх, а Мелані аж корчиться в кутку.
Et tout le monde encore tremblant se met à éclater de rire, Louba la petite adoptée par Nina, regarde tout le monde, et Mélanie se tord dans un coin.
Витівка вдалася на славу, я бігаю кімнатою, захоплена, і сміюся гучніше за всіх.
La farce est complète, je cours par la chambre, enchantée et riant plus fort que tout le monde.
— Де Юрков?
— Où est Yourkoff ?
— У кафе «Вікторія».
— Au café de la Victoire.
— Пошліть по нього, його питає якийсь пан.
— Envoyez-le chercher, un monsieur le demande.
Напівзачиняємо віконниці, чекаючи на Паріса, я виходжу з Олгою на балкон, ми сідаємо, і я вдаю, ніби розмовляю. Приходить Марі, я підводжуся й, припіднявши капелюха, поступаюся їй стільцем, а з набережної дивляться на цю чудернацьку істоту на балконі пані Сапоженікової. Мелані сповіщає про екіпаж, що везе Юркова, всі ховаються, я влаштовуюся на канапі й читаю газету, а Ніна спиняє його в передпокої, аби перестрашеним голосом сказати, що до вітальні силоміць увірвався якийсь чоловік, всівся там у капелюсі, з нахабним виглядом і не хоче йти.
On ferme à moitié les persiennes en attendant Paris, je vais sur le balcon avec Olga, nous nous asseyons et je fais mine de causer. Vient Marie, je lui offre ma chaise en soulevant mon chapeau et de la Promenade on regarde cette créature particulière sur le balcon de Mme Sapogenikoff. Mélanie signale la voiture qui amène Yourkoff, tout le monde se cache, je m’installe sur le canapé et lis un journal, et Nina l’arrête dans l’antichambre pour lui dire d’une voix effrayée qu’un homme est entré de force au salon, qu’il s’y est établi en chapeau et d’un air impertinent et ne veut pas partir.
Юрков, увесь розпалений і в капелюсі, відчиняє двері й зі стриманим, сердитим виглядом:
Yourkoff tout monté et couvert ouvre la porte et d’un air contenu et fâché:
— Добридень, пане, — каже він.
— Bonjour Monsieur, dit-il.
— Добридень, — кажу я, підводячись.
— Bonjour, dis-je en me levant.
Він дивився на мене, розглядав і готувався до серйозного пояснення, як він потім сказав. Він уже й рота розтулив, та мені здалося, що він мене впізнав, і я хапаю його за груди, заходячись сміхом; він відсахнувся ошелешений з очманілим виглядом і вже хотів був схопити мене за комір, коли я відкрилася.
Il me regardait, m’examinait et se préparait à une grave explication comme il l’a dit après. Il ouvrait déjà la bouche mais je me suis imaginée qu’il me reconnaissait et je le saisis par la poitrine en éclatant de rire, il recula stupéfait d’un air hébété et voulut me saisir par le collet lorsque je me fis reconnaître.
Він каже, що нічого не тямив: спершу прийняв мене за кредитора, потім за прохача й нарешті за божевільного, якого вже зібрався був викинути геть.
Il dit qu’il ne comprenait rien, il me prit pour un créancier, puis pour un solliciteur et enfin pour un fou qu’il s’apprêtait à jeter dehors.
— Ну ж бо, поїдьмо тепер зі мною в моєму фіакрі, — кажу я, — поїдьмо в місто. Він спочатку не хотів:
— Allons, maintenant, venez avec moi en mon fiacre, dis-je, allons en ville. Il ne voulait d’abord pas:
— Та це ж мене скомпрометує, мені ж буде соромно, що мене побачать із таким створінням!
— Mais c’est compromettant, mais j’aurai honte d’être vu avec un être pareil !
— То пусте, я сяду скраю екіпажа, матиму смиренний вигляд, дуже смиренний, їдьмо!
— Ça ne fait rien, je m’assiérai sur le bout de la voiture, j’aurai l’air humble, très humble, allons !
Ми виходимо, фіакр рушає, і я вітаю дам на балконі, що вже зовсім знемагають від сміху.
Nous sortons, et le fiacre bouge et je salue les dames au balcon qui n’en peuvent plus.
Отак ми проїжджаємо повз музику, повз усі екіпажі, повз велике кафе «Вікторія» й набережною повертаємося додому.
Comme cela nous passons devant la musique, devant toutes les voitures, devant le grand café de la Victoire, et par la Promenade rentrons chez nous.
Паріс запевняє, що в такому вбранні я маю разючий вигляд, і справді я справляю враження на причепурену недільну публіку.
Paris assure que j’ai un type remarquable ainsi arrangé, et en effet je produis de l’effet sur les promeneurs endimanchés.
Ми зустрічаємо мою тітку, я вітаю її, а вона сміється як божевільна.
Nous rencontrons ma tante que je salue et qui rit comme une folle.
Я злітаю сходами через щабель, за пʼять хвилин уже вся в білому, зачесана й убрана як годиться, а за десять хвилин я вже з тіткою на музиці.
Je monte quatre à quatre, en cinq minutes je suis en blanc, coiffée et arrangée comme il faut et dans dix minutes suis avec ma tante à la musique.
Похмуро й прохолодно, ми лишаємося поряд із Сапоженіковими.
Il fait gris et frais, nous restons à côté des Sapogenikoff.
ДʼОдіффре проходить туди й сюди і нарешті підходить до екіпажа Ніни, а Ґалула з ним. Ниций позер! Потім він підходить до дверцят мого екіпажа.
D’Audiffret passe et repasse et enfin s’approche de la voiture de Nina, et Galula est avec lui. Vil poseur ! puis il vient à ma portière.
Я тримаюся вільно й просто, ще геть розвеселена прогулянкою з Парісом, цей дурень мене більше не вражає, він верзе дурниці, благає мене поїхати з ним до Парижа:
Je suis libre et simple et toute égayée encore de ma promenade avec Pâris, l’imbécile ne m’impose plus, il dit des bêtises, me prie d’aller avec lui à Paris:
— Ну ж бо, удвох, ми зупинимося в готелі «Спландід», ми підемо подивитися «Процес Ворадьє»1...
— Allons, tous les deux, nous irons à l’hôtel Splendide, nous irons voir le procès Veauradieux...
— «Навколо світу», — кажу я сміючись.2
— Le tour du monde, dis-je en riant.
— Атож.
— Justement.
Що за бевзь!
Quelle bête !
Ми йдемо пішки з Парісом, а ніццянець лишається коло Ніни, щоб розпалити мої ревнощі. Тричі бовдур. А я не така дурна, як ти гадаєш.
Nous allons à pied avec Pâris et le Niçois reste auprès de Nina pour exciter ma jalousie. Triple brute. Moi pas si bête que tu penses.
Фіулулу піднесено до рангу слуги-наперсника.
Fioulouiou est élevé au rang de suivant-confident.
Сьогодні ввечері ми йдемо до Ніни. Ось вони й у захваті — матимуть Джирофлу.3
Ce soir on va chez Nina. Les voilà enchantées, elles auront Girofla.
Прийшовши з тіткою, ми застаємо його вже там.
Nous le trouvons déjà là en arrivant avec ma tante.
Паріс привіз із Дьєпа дуже гарну гру — перегони, і спочатку ми граємо, а тоді розходимося, кожен робить, що хоче. Ніна стушовується, Паріс виходить наперед. Джирофла кривляється, Фіулулу йому вторує й мавпує його. Олга на сьомому небі: Джирофла взяв у неї су й каже, що носитиме його в своєму годиннику. Дуже дотепно!
Pâris a rapporté de Dieppe un très joli jeu, les courses, et on joue d’abord, puis on se disperse, on fait ce qu’on veut. Nina s’efface, Pâris se dessine. Girofla grimace, Fioulouiou le seconde et l’imite. Olga est au septième ciel, Girofla lui a pris un sou et dit qu’il va le porter dans sa montre. Très spirituel !
Фіулулу зважується залицятися до мене, я йому не бороню. На того іншого я не зважаю ніяк, а десь посеред вечора він вертається до мене. Я роблю так, як він робив зі мною: не слухаю, що він говорить, і займаюся всім, окрім нього.
Fioulouiou ose me faire la cour, je le laisse faire. Je ne fais aucune attention à l’autre et, vers le milieu de la soirée, il me revient. Je fais comme il a fait avec moi, je n’écoute pas ce qu’il dit et m’occupe de tout excepté de lui.
За чаєм Паріс готує доволі міцний напій і напуває ним своїх гостей і себе самого — себе трохи забагато, тож він починає верзти дурниці. Ми вертаємося до вітальні й говоримо про англійок. Цей чоловік удає, ніби не вірить. Я розповідаю все.
A thé, Pâris prépare une boisson passablement forte et en emplit ses visiteurs et lui-même, lui-même un peu trop, de sorte qu’il commence à dire des bêtises. On rentre au salon et on parle des Anglaises. L’homme fait semblant de ne pas croire. Je raconte tout.
— Гей, пане Ґалула, пригадайте: одного дня до вашої контори на площі Ґарібальді прийшла стара бабера — то була я!
— Eh M. Galula, souvenez-vous, un jour une vieille bonne femme est venue chez vous à l’étude, place Garibaldi, c’était moi !
— Невже?!!
— Non ? !!
— Атож, а спитайте пана Саетоне, чи він памʼятає жебрачку, що ходила за ним від площі Массена аж до набережної, — теж я!
— Eh oui, et demandez à M. Saëtone s’il se souvient d’une mendiante qui l’a suivi depuis la place Masséna jusqu’à la Promenade, encore moi !
Отак грандіозні думки володаря замку поменшали, та й до того ж я розповіла все так просто, що любо було слухати.
Comme cela, les idées grandioses du châtelain diminuèrent et d’ailleurs j’ai tout raconté si simplement que c’est un plaisir.
Усі говорять багато дурниць, і Джирофла, вже не памʼятаю з якої нагоди, сказав:
On dit beaucoup de bêtises et Girofla, je ne sais plus à quel propos a dit:
— Знаєте, та славнозвісна дзеркальна шафа? — І всі сміються.
— Vous savez, la fameuse armoire à glace ? Et tout le monde de rire.
Потім я кажу: «Ах, Боже милий, який же я був гарненький». А він простодушно повторює. І всі знову сміються, бо вже кілька днів я тільки й співаю свою пісеньку, а те, що я співаю, передається всім, і всі співають те, що співаю я.
Puis je dis: « Ah ! bon Dieu que j’étais gentil ». Et lui de répéter tout naïvement. Et tout le monde de rire encore car depuis quelques jours je ne chante que ma chanson et ce que je chante se communique à tous, et on chante ce que je chante.
Нарешті надходить вічна історія з фотокартками. Цей шахрай краде мою, тікає з альбомом, ми кидаємося за ним навздогін, він кидається не знаю вже в яку темну комірчину, і ми його там замикаємо.
Enfin vient l’éternelle affaire des photographies. Le coquin vole la mienne, emporte l’album, on se met à sa poursuite, il se jette je ne sais plus dans quelle chambre noire et on l’y enferme.
Вечір у дусі природи! Тут почуваються як удома, чи радше поводяться як діти. Коли він виходить зі своєї темної комірчини, з фотокарткою в кишені, ми накидаємося на нього, мов зграя псів на оленя, але розстебнути його годі, а інакше відібрати мою фотокартку неможливо.
Soirée de la nature ! On y fait comme chez soi ou plutôt on se conduit comme des enfants. Quand il sort de son cabinet noir, la photographie dans sa poche, nous nous jettons sur lui comme une meute de chiens sur un cerf, mais pas moyen de le déboutonner et autrement impossible de prendre ma photographie.
Тітка сердиться, я прошу його віддати картку, вона ж підписана; зрештою, давши слово повернути її йому, я беру її, щоб бодай зішкребти напис. Цей негідник здатен наговорити всякого, і тітка йому це каже. Цього вечора вона аж чотири рази обзиває його бовдуром, з чого він вельми тішиться...
Ma tante se fâche, je le prie de la rendre, elle est signée, enfin, ayant donné ma parole de la lui rendre, je la prends pour gratter l’inscription au moins. Ce misérable serait capable de dire toutes sortes de choses, et ma tante le lui dit. Elle lui donne quatre fois de l’imbécile ce soir, ce dont il se montre enchanté...
Що за чудовисько — украсти мій портрет. Що за негідне створіння; ні, серйозно, я не хотіла, щоб він його мав. За столом він скоса зиркнув на мене — оце й усе, що скажу! — але я не звертаю на це жодної уваги. Цей ніццянець розмовляє зі мною так дивно, ніби ми про щось змовилися, ніби ми дві істоти, чужі тим, серед кого опинилися, і порозумілися між собою.
Quel monstre, me voler mon portrait. Quelle créature indigne, non sérieusement je ne voulais pas qu’il l’ait. A table il me lança un regard de côté, je ne dis qu’ça ! mais je n’y fais aucune attention. Ce Niçois me parle si étrangement, tout comme si nous nous étions entendus, comme si nous étions deux êtres étrangers à ceux parmi qui nous nous trouvons et entendus ensemble.
Я взяла купу нот і сіла на підлогу, шукаючи якусь пʼєсу. Він сідає поряд зі мною.
Je pris un tas de musique et m’assis par terre cherchant un morceau. Il s’assied à côté de moi.
— Що ви шукаєте? Дозвольте допомогти.
— Que cherchez-vous ? que je vous aide.
— Шукаю «Апасіонату»4 Мендельсона.
— Je cherche l’appassionata de Mendelssohn.
— Ага! То ви граєте «Апасіонату».
— Ah ! ha ! vous jouez une appassionata.
— Так.
— Oui.
І ми шукаємо далі.
Et nous continous de chercher.
— Чи це воно? Це адажіо. Ні? Адже ж ні. Нам потрібна «Апасіоната», нам.
— Est-ce cela ? c’est un adagio. Non ? n’est-ce pas. Il nous faut de l’appassionata à nous.
— Я не люблю адажіо.
— Je n’aime pas l’adagio.
Я охрестила його палким володарем замку й несосвітенним юнаком — на загальне вдоволення, а от він і його Фіґаро не знають, що це означає.
Je l’ai nommé châtelain fougueux et jeune homme abracadabrant à la satisfaction générale, quant à lui et à son Figaro ils ne savent pas ce que cela veut dire.
Під кінець ми зовсім розперезуємося й тішимося, кидаючи одне одному на голову нитки; Джирофла мав справжній німб.
Vers la fin on s’émancipe tout à fait et on s’amuse à se jeter du fil sur la tête, Girofla avait une vraie auréole.
Коли надійшов час іти, я сіла в крісло, і Фіулулу попрощався зі мною, ставши на коліна, його господар учинив так само.
Quand ce fut temps de partir je m’assis dans un fauteuil et Fiouloulou prit congé de moi en s’agenouillant, son maître en fit autant.
— Ні, руки я вам не подам, — кажу я.
— Non, je ne vous donne pas la main, dis-je.
— Ах, ще чого!
— Ah ! par exemple !
Я загортаю руку в хустку й простягаю йому.
J’enveloppe la main dans un mouchoir et la lui tends.
Він зриває хустку й стискає мою руку, цілком огорнувши її своєю, — не знаю, чи зрозуміло я висловлююся.
Il arrache le mouchoir et serre ma main en l’enveloppant complètement de la sienne, je ne sais si je m’explique bien.
І я недбало лишаю її йому. Ми виходимо разом.
Et je la lui abandonne nonchalament. Nous sortons ensemble.
— Ну ж бо, не будьте палким володарем замку, віддайте мені мій портрет...
— Allons, ne soyez pas le châtelain fougueux, rendez-moi mon portrait...
— Ну ні. Якби ви знали, куди я його покладу!..
— Ah ça non. Si vous saviez où je le metterai !..
— У ту славнозвісну дзеркальну шафу?
— Dans la fameuse armoire à glace ?
— Зрештою! Я ж знаю, я...
— Enfin ! je sais, moi...
Паріс проводжає нас до екіпажа. Він напідпитку, цей бідолаха.
Pâris nous accompagne jusqu’à la voiture. Il est gris ce pauvre homme.
— Ах, Ніколаю Феровичу,5 — кажу я йому, — відберіть у нього мій портрет.
— Ah ! Nicolas Ferovitch lui dis-je, enlevez-lui mon portrait.
— Маріє Костянтинівно. Та навіщо ж, він йому дорогий, — відповідає він мені розчуленим тоном, розчуленим через випите.
— Maria Constantinovna. Pourquoi donc, il lui est cher, me répond t’il d’un air attendri, attendri à cause du bû.
Коли ми вже в екіпажі, Джирофла простягає мені руку, але я вдаю, ніби не бачу, і ми відʼїжджаємо.
Quand nous sommes déjà en voiture Girofla me tend la main, mais je fais semblant de ne pas voir et nous partons.
Ох, але ж сказати таке:
Oh ! mais avoir dit:
— Я кохала цього чоловіка.
— J’ai aimé cet homme.
— Та де там. Я й гадки такої не мала!
— Quelle idée. Je n’en pensais pas un mot !
— Як дивно він зі мною говорить, — кажу я, входячи до себе.
— Comme il me parle étrangement, dis-je en entrant chez moi.
— Що, що він сказав? — жадібно питає тітка, якій ця історія цікавіша, ніж мені.
— Quoi, qu’est-ce qu’il a dit, demanda avidement ma tante qui est plus intéressée que moi à l’affaire.
— Нічого.
— Rien.
— Та невже він вам нічого не сказав? — мовить вона з викличним і недовірливим запереченням.
— Mais il ne vous a rien dit ? dit-elle d’un non provocateur et négatif.
— Нічого, геть нічогісінько.
— Rien, absolument rien.
Їй дуже кортить знати все, що він мені каже; та хай заспокоїться — коли буде щось варте, я перша все розповім.
Elle voudrait bien savoir tout ce qu’il me dit, qu’elle soit tranquille, quand il y aura quelque chose je serai la première à tout raconter.
Новина!
Une nouvelle !
Любімов, молодий удівець, попросив руки Діни. Мама й Діна у Швейцарії, у Анічкових. Саме пані Анічкова підштовхує цю справу, але Діна не хоче.
Lubimoff, le jeune veuf, a demandé Dina en mariage. Maman et Dina sont en Suisse ch’ez les Anitchkoff. C’est Mme Anitchkoff qui pousse l’affaire mais Dina ne veut pas.
Примітки
«Процес Ворадьє» (Le Procès Veauradieux) — фарс на три дії Альфреда Еннекена й Альфреда Делакура, уперше зіграний у паризькому театрі «Водевіль» 19 червня 1875 року й дуже успішний. Його герой — одружений адвокат, заплутаний у любовній інтризі (одну сцену з нього Марі переказує 28 вересня). ↩
«Навколо світу» (Le Tour du monde) — можливо, натяк на «Навколо світу за вісімдесят днів» Жуля Верна (роман 1873 року, у Парижі з листопада 1874 року — популярна вистава), але певності немає; можливо, це просто жартівлива відповідь Марі на пропозицію Одіффре. ↩
«Джирофла» — прізвисько Марі для Еміля дʼОдіффре, взяте з популярної оперети Шарля Лекока «Жирофле-Жирофла» (1874) про сестер-близнючок. За аналогією подруга Марі Олга Сапоженікова стає «Джирофле» — другою близнючкою. Оперета витримала 220 вистав у Парижі й була одним із найбільших музичних хітів десятиліття. ↩
В оригіналі італійською: «lʼappassionata» («пристрасна») — музичний термін і назва пʼєси; у грайливому контексті розмови набуває подвійного значення. ↩
У цьому уривку Марі переходить на російські імена по батькові — Ніколаю Феровичу, Маріє Костянтинівно — що свідчить про інтимний, домашній регістр спілкування між нею та Юрковим. «Костянтинівна» вказує, що батька Марі звали Костянтин (Башкирцев). ↩