❦
Неділя 29 серпня 1875
Dimanche 29 août 1875
Ідучи снідати, я зустрічаю Кечко, цю дівчину, таку гарну й таку простацьку. У ній усе змінилося — і хода, і погляд, навіть обличчя. І не дивно. Щасливиця виходить за сербського князя, князя мало не вінценосного. Довкола мене так і сиплеться щастя — коли ж нарешті настане моя черга.
En allant déjeuner je rencontre Kechko, cette fille si belle et si commune. Tout est changé en elle, démarche et regard, même figure. Il y a de quoi. La bienheureuse épouse le prince de Serbie, un prince presque régnant. Tout autour de moi il pleut des bonheurs, quand donc viendra mon tour.
Майже до обіду Плеваско сидить у нас; цей знаменитий адвокат видається мені настільки чесним, наскільки можна бути в його фаху.
Presque jusqu’à dîner Plevasko reste chez nous, ce célébré avocat me paraît aussi honnête qu’on peut l’être dans son état.
Стьопа їде о сьомій; серце моє стислося, коли я прощалася з ним. Він їде до Шланґенбада забрати дружину, а потім вирушає до Росії.
Stiopa part à sept heures, mon coeur s’est serré quand je lui dis adieu. Il va à Schlangenbad prendre sa femme et puis va en Russie.
Ми обідаємо з тіткою за загальним столом. Люди, що шикуються в чергу перед дверима, коли подзвонили, видаються мені звірами звіринця в годину годівлі; ця спільна трапеза в Ґран-Отелі — приниження для людства.
Nous dînons avec ma tante à la table d’hôte. Les gens qui font la queue devant la porte, quand on a sonné, me paraissent les bétes d’une ménagerie à l’heure de la nourriture; c’est dégradant pour l’humanité, cette table d’hôte au Grand Hôtel.
Ми розмовляємо — здогадайтеся, про кого, — і я дізнаюся щось нове.
Nous parlons, on devine de qui, et j’apprends du nouveau.
Ніна знову теревенила з лакеями з Монте-Карло, і один із них сказав їй, що Джирофла, великий, славнозвісний, вічний Джирофла, — негідний хлопчисько, що він збезчестив дівчину, прекрасну, мов день, міс Робенсон. На жаль, ні, ні, фе! що це я кажу, на щастя — хочу сказати, на щастя; не можна вірити слугам.
Nina a encore causé avec les laquais de Monte-Carlo et l’un d’eux lui dit que Girofla, le grand, le célèbre, l’éternel Girofla, était un infâme garçon et qu’il avait déshonoré une jeune fille belle comme le jour, Miss Robenson. Malheureusement, non, non, fi ! qu’est-ce que je dis, c’est heureusement que je veux dire, heureusement, on ne peut pas croire les domestiques.
У готелі повно бразильців, які ходять за мною й розглядають мене.
Il y a un tas de Brésiliens à l’hôtel qui me suivent et me regardent.
Ми йдемо до «Водевілю» дивитися «Процес Ворадьє», і мені спадає фатальна думка вбратися в біле, а втім, інших суконь, окрім білих, у мене й немає.
Nous allons au Vaudeville voir le « Procès Veauradieux » et j’ai la fatale idée de me mettre en blanc, d’ailleurs je n’ai d’autres robes que des robes blanches.
У нашій ложі нам спокійно, і ми регочемо на повне горло; пʼєса напрочуд весела й чудово зіграна.
Dans notre loge nous sommes tranquilles et rions à gorge déployée, la pièce est on ne peut plus amusante et admirablement jouée.
Кажу «доволі спокійно», бо щоантракту бразильці ставали при вході на балкон, за дві ложі від нашої, і втуплювалися в мене, надто один із них, із наполегливістю, що межувала з нахабством.
Je dis assez tranquille parce que, à chaque entracte, les Brésiliens se mettaient à l’entrée du balcon, distant de deux loges de notre loge, et me fixaient, surtout un d’eux, avec une insistance qui frisait l’impertinence.
Я тулилася в найдальшому кутку, ховаючись наскільки могла.
Je me tenais dans le coin le plus reculé me cachant autant que possible.
На виході я мало не тремтіла: дві жінки самі, та ще й одна в білому, білий капелюх, уся в білому. Я тримала тітку під руку, та ось позаду нас бразильці; я хотіла б крізь землю провалитися, але поки були самі бразильці, ще сяк-так, аж ось двоє бовдурів проходять бульваром. «О! яка вона гарненька!» — каже один із них з англійським акцентом, спиняючись переді мною. Тоді я відпускаю руку тітки і мало не бігцем кидаюся в екіпаж; тітка йде за мною, буркочучи, а я тремтіла, називаючи кучерові адресу.
A la sortie je tremblais presque, deux femmes seules et l’une d’elle en blanc, chapeau blanc, tout blanc. Je me tenais au bras de ma tante, mais voilà derrière nous les Brésiliens, j’aurais voulu être sous terre, mais tant qu’il n’y avait que les Brésiliens ça allait encore, mais voilà deux imbéciles qui passent sur le boulevard - Oh ! comme elle est gentille ! dit l’un deux avec un accent anglais et s’arrêtant devant moi. Alors je quitte le bras de ma tante et presque courant me jette dans une voiture, ma tante me suit en grondant, je tremblais en disant l’adresse au cocher.
Підбігає бразилець і спиняється перед екіпажем, дивлячись просто в обличчя; ця секунда, поки кучер лаштувався рушати, видалася мені годиною. Я двічі повторила: «До Ґран-Отелю!» — сподіваючись, що ця адреса буде захистом.
Accourt le Brésilien et s’arrête devant la voiture regardant droit en face, cette seconde pendant laquelle le cocher s’apprêtait à bouger me parut une heure. J’ai répété deux fois -Au Grand Hôtel ! espérant que cette adresse serait une protection.
Біля дверей знову бразилець; нарешті тітка йде по ключ і знов застає його в конторці — він підбіг, переполошений. Це було б кумедно, якби я не була в білому. Я повертаюся до кімнати й регочу, мов божевільна, водночас присягаючись замовити чорну сукню й темний капелюх.
A la porte encore le Brésilien, enfin ma tante va prendre la clef et le trouve encore à l’office accourant effaré. Ce serait amusant si je n’avais été en blanc. Je rentre et ris comme une folle tout en me jurant de commander une robe noire et un chapeau foncé.
Та й що за вигадка! Двом жінкам самим іти до «Водевілю» та ще й убратися в біле.
Mais aussi cette idée ! Deux femmes seules aller au Vaudeville et se mettre en blanc.
Мені потрібна чорна сукня. У мене є вбрання для Лісу, для дому, а для вулиці — жодного.
Il me faut une robe noire. J’ai des toilettes pour le Bois, pour la maison mais pour la rue point.
Мені бридко вбиратися, як усі. А проте біле не годиться всюди. Вирішую перебратися.
Il me répugne de m’habiller comme tout le monde. Et pourtant le blanc ne peut aller partout. Je me décide à me déguiser.