Понеділок, 23 серпня 1875

Я їду з Маченькою до Швальбаха на музику від одинадцятої до дванадцятої. Бачу Обезіану та її брата. Люблю бачити знайомі обличчя.
За обідом мені паморочиться голова, я мушу вийти, заходжу до себе й падаю в крісло майже непритомна. Та о четвертій я вже рожева й гарненька й знову їду до Швальбаха з мамою. Люблю правити, а ці поні доволі милі. Там, на п'ятигодинній музиці, людей багато, але нічого путнього.
Цікаво: зі Шланґенбада, де я живу, я знаю тільки свій готель, купальні та терасу, де грає музика, — бо була там лиш одного разу.
Пані Алейнікова, яка завтра від'їжджає, проводить вечір у нас.
Повернувшись зі Швальбаха, я стаю перед дзеркалом, щоб зняти капелюшок, та натомість три чверті години розглядаю себе, не маючи сили відірватися від власної особи, — так я гарна; цієї миті мені здається, що ні в кого нема стільки чару, грації, легкості в обличчі, як у мене. Навіть очі мої особливо... ні, я мало не сказала слова, якого казати не годиться.