П'ятниця, 19 березня 1875

Б'язіні погоджується на наші умови — залишилось лише сказати слово, і будівництво почнеться. У банку тут уже тридцять тисяч франків, готових на початок; інші сімдесят тисяч виплачуватимуться протягом чотирьох років. Людина, що купила ліс на вирубку, заплатила ще не все: залишилось ще двадцять дві тисячі карбованців, які надійдуть протягом чотирьох років — по п'ять тисяч п'ятсот щороку, і як тільки ці гроші отримують, вони одразу йдуть на будівництво.
Здається, нарешті я торкаюсь того, чого так прагну, — але чи справді це правда, і чи не впаду я знову з висоти своїх сподівань?
Ми були посеред саду — тітка, я і Б'язіні — коли, підвівши очі, я побачила Терффідуа: він дивився стільки, скільки можна було бачити.
Рішуче, amo hunc puerum. Не кохання — це зрозуміло.
Мені дуже хочеться якогось романчика цього літа — літа в Ніцці, коли я нудитимусь жахливо без цього. Всі мої думки — про поїздку до Росії. Мама певна — і впевнена, як я колись була впевнена щодо Алківіада, — що я повернусь з Росіянином. Звичайно, ще один залицяльник мені зробив би велику приємність, але я не прагну до цієї людини як до чоловіка. Навіть якби він справді мав десять тисяч карбованців ренти — у цьому не можна бути певною, та й кажуть, що він жадібний.
Я гуляла з тіткою, сама правлячи, — якраз на рівні міського саду якийсь пан їхав верхи назустріч нам; оскільки у Франції прийнято триматись правого боку, я й трималась — але вершник, мабуть, не знав цього і не дав мені дороги, так що досить грубо зіткнувся з моїми кіньми. Принижений і роздратований, він мав нахабство сказати, що я не вмію їздити, — щоправда, досить тихим голосом; я все ж розлютилась несамовито.
— А ви не вмієте їздити верхи, нахало! — відповіла я йому.
Бідний дурень — яке це смішно, коли кінь є господарем вершника. Увечері, нікому не кажучи, немов робимо щось погане, — я і Надінька вийшли погуляти, взявши Сашу за захисника. Місяць ховався в хмарах — дивовижна картина — і я пишалась, що виглядаю такою статною у своїй білій кашемировій сукні і капелюсі, з відкритим чолом.

Примітки

amo hunc puerum (лат.) — «я кохаю цього юнака»; з латинської граматики Марі.
«Алківіад» — кодова назва Марі для герцога Гамільтона (за ім'ям афінського честолюбця й красеня).