Четвер, 14 січня 1875

У четвер ідемо до Феррі, до Лаферʼєр, куди я входжу не без певного страху; але Кароліна цілком прийнятна, і я замовляю три сукні й пальто: просту сіру міську сукню, одну з білої вовни з білими шнурівками й ґудзиками-оливками, і одну юдейську — з білого шовку й бережу, вишиту шовком кольору пармської фіалки. Пелерина з чорною муфтою, оздобленою скунсовим хутром.
Усі ці речі мені подобаються, і я виходжу зачарована; потім до де Вертю — білий атласний корсет; і нарешті до Ребу — сірий фетровий капелюх із пірʼям, мʼякий і граційний. Потім до Дюваля — з ним, думаю, будуть деякі труднощі, бо коли замовляли меблі, він сказав, що тітка заплатить, як забажає; вона гадала, що платитиме так, як пропонував Шмітт, тобто впродовж кількох років, — як платить принцеса Суворова.
Тітка так гадала, але даремно не сказала цього Дювалю, який щоразу, коли вона говорила про оплату, відповідав, що це як їй завгодно, що їй вибирати умови, що він зробить, як вона забажає.
Досить підозрілий спосіб відповідати.
Тепер пан Дюваль каже, що він не думав про відстрочку в кілька років, а розумів, що йому заплатять протягом поточного року.
Ось у чому справа.
Боже мій, тільки б це не спричинило великих неприємностей.

Четвер, 14 січня 1875

Ті самі походи по крамницях, а ввечері йдемо дивитися «Навколо світу за вісімдесят днів» — великий успіх театру Порт-Сен-Мартен.

Примітки

В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
Каролін Ребу — найзнаменитіша паризька капелюшниця свого часу. ↩
Театральна адаптація роману Жюля Верна, премʼєра — 1874 р. в театрі Порт-Сен-Мартен; видовищна постановка з розкішними декораціями. ↩