Пʼятниця, 24 липня 1874

ВкладкаCarte de visite du baron de Gericke, insérée avant la première page du carnet
Від барона Шарля де Жерікке дʼЕрвінена — Марії Душеньці 1874, 22 липня, Спа
Сумно проводимо три чверті години на музиці, самі. Ніби накрапає дощ — рада приводові, я встаю перша. В кінці алеї (біло-срібна сукня, гарно) до нас приєднується гидкий граф. Прогулюємося до Морто, потім повертаємось. Маленький молодик каже самі пласкі компліменти, силкується здаватися дотепним і хоче прибрати трохи глузливого вигляду. Він мені набридає.
Мама, відтоді як барон змінився, бігає за ним, кличе. Це нестерпно, тому що він тікає. Ми вийшли на площу, зустріли Роу, мама покликала барона, і оскільки Роу йшли до нас, мама силоміць затягла Жерікке.
Оскільки принцеса Марґеріт мала пройти через зали, щоб о пів на девʼяту вирушити до театру, ми йдемо подивитися на неї. Мама йде до театру, я залишаюся з американцями. Граю в більярд із маленькою Роу і міс Ладд. Потім сідаємо за колонами праворуч. Пані та панночки Робенсон, місіс Вінслоу з сином, пан і міс Ладд, обидві Роу, пан Вест — він попросив, щоб його мені представили, — англієць, блондин, безбарвний, якийсь помʼятий, нічогенький. Пан Журібаррен, трохи схожий на Федюса, але набагато більше мавпа, ніж Федюс. Маркіз де Пуенте, пан Кларк — ось і весь наш куточок. Граф, серйозний і наполегливий, залицяється до мене. Жерікке не підходить. Папарі залицяється до гарної польки й розмовляє з маленькою дівчинкою Давіньйон. Але й без них навколо мене повно людей. Кілька днів тому я бачила навколо міс Робенсон рій молодих людей і заздрила їй — сьогодні те саме було навколо мене. Робенсон і кілька іспанок, що сиділи вище, дивилися на мене з подивом.
Перед виходом я глянула в дзеркало: ноги божественно взуті в черевички з чорними застібками, біло-срібна сукня, пошита з тим особливим шиком, який уміє надати лише Лаферʼєр — ця сукня незаймана, до того ж у мене чудова талія, а руки бездоганно обтягнуті вузькими рукавами, які на кінцях завʼязані простими чорними стрічками, чорні рукавички, без браслетів. Маленька срібна брошка, щоб сховати верхній гачок. Гарно зачесана, капелюх із чорного фетру. Я румʼяна, як пʼять місяців тому.
Я випросталась, вільно опустила руки, що підкреслювало талію, поклала одну руку на другу і подивилася на себе.
Ніколи я не бачила вбрання, досконалішого в простоті, вишуканості, оригінальності, чистоті, грації. Ніколи я не бачила постави елегантнішої і граційнішої.
Діна дивиться, і я кажу їй: чи бачила ти коли-небудь щось елегантніше й чистіше — все, від ніг до капелюха?
— Справді, — каже вона.
Мені не потрібне її схвалення, я знаю те, що знаю. Я була схожа на лілею.
Не те щоб я вважала себе такою гарною — я не настільки дурна, щоб вірити подібному, — а захоплююся я досконалістю свого вбрання. І, на щастя, сьогодні ввечері я румʼяна. Як я й думала, я таки справила враження. Інші поруч зі мною — куховарки: всі ці пані з садами на головах і крамницями модного краму на тілі. Мої ноги всі помітили.
навскоси
Безперечно, мені не можна було дати менше сімнадцяти років
На початку я багато танцювала і саме я розпочала танці. Близько одинадцятої я перестала й сіла попереду поруч із маленькою Давіньйон на зовнішній лавці. Поряд на канапі були інші Давіньйон, полька, графиня Мержевська і Діна.
Жерікке розмовляє з графинею і підходить привітатися. У нього розгублений вигляд.
Я просилася додому, але всі чекають виходу принцеси Марґеріт. Музиканти пішли, і всі починали нудьгувати, коли хтось запропонував пограти в жмурки. Залишилися самі наші, крім Жерікке і Папаріноцероса, як його називає Жерікке, — ті пішли рано. Граємо кілька хвилин, і ось двері відчиняються й зʼявляється принцеса. Я сиджу сама на лавці ліворуч, тоді як усі наші паскудники чіпляються за канапу праворуч — одні стоять, інші сидять. всі стоять.
У читальному залі на виході зустрічаю Ладда і Кларка. Лягаю спати о третій.