Пʼятниця, 10 липня 1874

на полях
Баз. означає Базілевич.
Зранку спочатку приносять пальто від Дьєлафе, а потім — таку довгоочікувану амазонку. Крім звичайного недоліку всіх моїх корсажів, нічого не треба буде підправляти.
Ми побачили — радше, я побачила — Базілевич, яка йшла зустріти Бебе біля фонтану. Холодність минає. О першій вирушаємо до маркізи на сніданок. Вона дуже добре і щедро годує — на сніданок було десять страв.
Я була досить спокійна, але Поляки зʼявляються — і мені хочеться тікати. Я думала: чому ж я їх так ненавиджу? Вони добрі, любʼязні, не дурні; але я їх терпіти не можу. Потім всі виходять у сад — я гойдаюся (нам треба таку гойдалку в Ніцці), аби не розмовляти з Поляками, — доки геть не запаморочилася й не зблідла. Потім я схоплюю пані Давіньйон — матір Жозефіни, місцеву міщанку — і йду з нею гуляти. Я знизила свою розмову до її рівня, щоб їй не довелося завдавати собі клопоту підносити її до мене, — і вона почувалася вільно. Загалом вона не дурна і добре розмовляє у своєму колі.
Виходимо о четвертій. Справді, маркіза, а надто маркіз здаються мені чарівними, чарівними, такими добрими — якби тільки не Поляки!
Звідти всі, хто там був, приходять до нас. У вівторок — пікнік у Баризарі, і всі так само збираються в нас. Це спричинить добрий переполох у доброму місті Спа, навпроти доброго Пуону.
Пʼю півглечика молока і йду обідати — суто для годиться. У маленькому ресторані «Лакен» те, що вони дають за два з половиною франки, — чудове. Бідолахи розоряються.
Доказ того, що їхні страви добрі, — я їх їм.
Боді стверджує, що Баґатель — справжній і красивий бульдог. Пес Харістоффа занадто гарний.
Увечері виходжу з мамою — під деревом застаємо Базілевич, Бебе і чоловіка. Чарівне тріо.
Без жартів — Базілевич порядна жінка; вона весела, легковажна на вигляд, але її залицяльники скаржаться на її доброчесність. [Рядок, вставлений між рядків: 14 липня. Нічого про це не знаю.] Де Нефарж підійшов і сів навпроти, під іншим деревом. Він позував.
Є концерт, але ми не йдемо — лишаємось без жодної музики біля порожнього павільйону до пів на десяту; де Бош розмовляє з мамою, а Бебе розривається — між мною, Базілевич і Діною.
Анітрохи не соромлячись, він говорив про штани, спідниці, радив нам одягтися по-чоловічому і так сідати верхи.
— Ні, це було б добре для танцівниці, а мама б мені цього не дозволила. Це трохи вгамувало його.
Ось чоловік — порядний, гарний і шляхетний, — якого нівечать різкі манери, гідні російського офіцера.
Як каже мама, він надзвичайно (його улюблене слово) розпещений дамами і поводиться, як розпещена дитина. Біля Пуону, підштовхуючи мою трубочку, він каже:
— Ось — дмухніть у неї.
У нього манери Дюранів і Жанни Індіанки.
О пів на десяту йдемо до читального залу — він повний: Базілевич, Діна, польська панна! Ми з Бебе сідаємо за доміно. І я даю йому урок російської мови — він уміє сказати: Я розумію, дайте мені біфштекс, добридень, добраніч, прощавайте, до побачення, дурепа, Катенька, Душенька, залишіть мене, ви мені набридаєте, ідіот і свиня.
Сміялися так, що ті, хто читав, мабуть, мало що вичитали. Я сміялась від щирого серця. Барон кумедний — і коли він нахилявся, щоб писати, видно було його гарне, акуратне волосся. Давно я не бачила такої чистої гарної голівки — такої чистої, що її можна було б хотілося б поцілувати.
Я готуюся до великого скандалу, від якого тремчу — він неминуче колись настане. Це коли прочитають мій щоденник. Сьогодні мій ключ був у Діни, яка знайшла його і запевняє, що нітрохи не цікавилась. Велика дурість — писати те, що думаєш. Це допомагає мені перевіряти, чи змінююся я. Що ж — головні, засадничі ідеї не змінились.
Мені це приємно.
Оригінальний папір «Turkey» для нотаток.
Цей напис завжди у мене перед очима, коли я пишу.
Я бачила ще одного пса — молодого сенбернара, надзвичайної краси.
Ми підійшли до його власника — англійця — такий він був красивий, цей пес. Такий пес — це... це неосяжно! Це майже людська істота, це щастя, насолода. Чого тільки я не дала б за такого пса! Хто знайде мені такого пса!!! Я взяла його за голову! Яка голова! Який пес! Хто знайде мені такого пса! Чого тільки я не дала б за такого пса.
Такий пес
Яке добро!
Яка голова
І ця голова!
Хто знайде мені такого пса?
Такий скарб, таке добро!
Я б віддала все, що маю,
За таку голову...
Ах! Яка чудова тварина!
Евое! Цей пес надихає мене.
Між іншим, я забула розповісти, що зробив Жерікке в кондитерській, куди ми зайшли перед Казино. Я обгризла грушу й кинула огризок, і... і він підняв його і вкусив!
Він зробив ще краще — взяв рукою край мого капелюха, щоб посунути назад; тоді я взяла його за я всерйоз зупинила його руку.
Він навіжений!
Повернувшись, я кажу мамі:
— Знаєш, що зробив Жерікке — я кинула грушу, а він її зʼїв.
На устах мами промайнула вдоволена усмішка:
— Ще б пак — молодий чоловік бігає за дівчиною, коли вона йому подобається.
Але це не так — він зробив це з недбалості, забудькуватості, дурості.
викресленоЧим більше бачу чоловіків, тим більше люблю герцога Гамільтона.

Примітки

В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі англійською: «Original turkey with note paper.» — напис на папері, на якому Марі пише; Turkey — імовірно, марка англійського паперу (фабрика Turkey Mill), а не країна. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩