❦
Субота, 23 травня 1874
Samedi, 23 mai 1874
Бог почув мою молитву — відьма стала привітнішою.
Dieu a entendu ma prière, la diablesse est devenue plus aimable.
Ми блукали — на жаль! — навколо «Лувра»1 — раю Діни; якийсь чоловік подивився на мене й почав усміхатися; я прибрала «зневажливого» вигляду і сказала:
Nous rôdions, hélas ! autour du Louvre; le paradis de Dina et un homme me regarda et se mit à sourire, je fis une figure « dédaigneuse » et je dis:
— Ідіот2.
— L’imbécile.
— Може, він росіянин3, — каже мама.
— Peut-être qu’il est russe dit maman.
— Якщо справді росіянин — то несосвітенний ідіот!4
— Si c’est vraiment un Russe, c’est un fieffé imbécile !
О Боже, яка б я була щаслива, якби мені сказали, що цей нахаба — росіянин! Я лютую!! Це через мою сукню на мене так дивляться — кілька людей подивилося. Я б їм видряпала очі. Потрійні нахаби!
Oh mon Dieu que je serais heureuse si on me disait que cet impertinent est russe ! Je suis furieuse !! C’est ma robe qui est cause qu’on me regarde ainsi, car plusieurs m’ont regardée. Je leur aurais arraché les yeux. Triples impertinents !
Я була з мамою у пані Анжель — вона відʼїжджає завтра, і ми беремо квартиру в цьому готелі; вона відʼїжджає з Бідіже, а ми займаємо апартамент цієї старої.
J’étais avec maman chez Mme Angel, elle part demain et nous prenons un appartement dans cet hôtel, elle part avec Bidiger, et nous prenons l’appartement de cette vieille.
Сьогодні мені глибоко соромно за всі дурні слова, сказані про герцога Гамільтона і заради нього. Я його боюся, мені соромно — сама не знаю, за що, — але це дивне почуття.
Aujourd’hui je suis profondément honteuse de toutes mes sottes paroles dites sur et pour le duc de Hamilton. J’ai peur de lui, j’ai honte, je ne sais moi-même de quoi, mais c’est un drôle de sentiment.
Я знову шукала своєї глибини — і не знайшла; це безумство; те, що найближче до моєї глибини, — герцог Гамільтон; і я його боюся, мені соромно думати про нього і згадувати, скільки дурниць я написала через цього красивого юнака. Мені соромно, що я так часто вживала слова «любити» й «любов» — слова, що мають зриватися лише зрідка, а я зносила їх, як пару капців. Що ж я скажу, якщо... скажу те саме, — адже цього разу я...... насправді — це принизливо, але це правда.
Je cherchais encore mon fond et je ne l’ai point trouvé; c’est de la folie, ce qui se rapproche le plus de mon fond , c’est le duc de Hamilton, et j’ai peur de lui, j’ai honte de penser à lui et de me souvenir combien de bêtises j’ai écrites à cause de ce beau jouvenceau. Je suis honteuse d’avoir si souvent dit aimer et amour, ces mots qui ne doivent s’échapper que rarement et que j’ai usés comme une paire de pantoufles. Que dirai-je donc si je... dis la même chose, puisque cette fois j’...... pour de bon, c’est humiliant, mais c’est vrai.
Але тут мені прикро, дуже прикро. Як хотілося б почати знову — щоб сказати один раз, без перебільшення, що треба було сказати, і замовкнути. Але я писала так по-дурному — памʼятаю, як одного дня написала: «Починаю його любити». Просто тоді я уявляла, що він неодмінно одружиться зі мною і що треба постаратися його любити, — бідна дурненька! Він уже мені подобався настільки, наскільки може подобатися дитині. Якби мені було вісімнадцять! Але в тринадцять, чотирнадцять — мої захвати були смішні. Як мені соромно5
Mais là, je suis fâchée, bien fâchée de cela. Et que je voudrais recommencer pour dire une fois, sans exagération ce qu’il fallait dire, et me taire. Mais j’ai écrit si sottement, je me souviens que j’ai dit un jour: « Je commence à l’aimer. » C’est que je m’imaginais alors qu’il doit absolument m’épouser et qu’il faut tâcher de l’aimer, pauvre bête ! il me plaisait déjà autant qu’on peut plaire à une enfant. Si j’avais dix-huit ans ! Mais à treize, quatorze ans, mes transports étaient ridicules. Que j’en ai honte
Ця людина мені дуже подобалася як особистість. Слід було вкласти трохи скромності у свої записи — це було б пристойніше і в кращому смаку. Краще пізно, ніж ніколи — на щастя, відтепер я пишу й відчуваю простіше. Та й, зрештою, це було пробачне — я була немовлям. Це не означає, що тепер я доросла — без сумніву, ще матиму багато дурниць, що потребуватимуть виправдання, і безумств, за якими доведеться жалкувати.
Cet homme me plaisait beaucoup comme personne. Il fallait mettre un peu de modestie dans mes écrits, ce serait plus convenable et de meilleur goût. Vaut mieux tard que jamais, heureusement dorénavant j’écris et je sens plus simplement. D’ailleurs c’était pardonnable, j’étais bébé. Cela ne veut pas dire que je sois grande maintenant, j’aurai sans doute beaucoup de bêtises à excuser et des folies à lamenter.
Бажаю, щоб цей запис став єдиною і справжньою сповіддю моєї душі.
Je désire que le présent acte soit la seule et la véritable confession de mon âme.
Перший, хто мені сподобався, — Бореель; але незабаром я помітила, що він вульгарний і некрасивий; коли мені сказали, що він — Фіно, я сказала собі: він мені подобається, він багатий, у нього є титул — отже, я за нього вийду заміж (у цю мить його образ промайнув у мене в думці. До біса поміркованість, серйозність! Ах! Гамільтон?) — справді, що може бути простіше! Мій маленький розум так розумів: якщо подобається — треба виходити за нього заміж.
Le premier qui m’ait plu, c’est Boreel, mais bientôt je m’aperçus qu’il est commun et vilain, lorsqu’on m’a dit qu’il était Finot, je me suis dit, il me plaît, il est riche, il a un titre, je vais donc l’épouser (cet instant même son image a traversé mon esprit. Au diable la modération, le sérieux ! Ah ! Hamilton ?) quoi de plus simple en vérité ! Mon petit esprit le comprenait ainsi. S’il me plaît, il faut l’épouser.
Вкладка · Annotation ultérieure de Marie, 1880
[Примітка 1880 р.: Все, що буде перекреслено рискою пера, редактор повинен вилучити.]
[Annotation: 1880. Tout ce qui sera traversé d’un trait de plume doit être supprimé par l’éditeur.]
Потім я дізнаюся, що цей ідеал — не Фіно; його тут не було; і одного вечора, коли я молилася Богу й просила, про що слід просити... Герцог Гамільтон! — щось шепнуло мені. Ах, цей принаймні такий, яким він є. І з того вечора я молила Бога, щоб він зробив так, аби я любила його і він мене любив — адже я дуже бажала його за титул і стан. Якщо виходити за нього заміж — треба любити, це зрозуміло. Так я молилася щовечора; одної ночі мені снилося — той сон, що я переповідала, — де я бачила його в три чверті;6 наступного дня я побачила його саме таким — наяву, на Прогулянці Англійців.
Puis j’apprends que cet idéal n’est pas Finot, il était absent, et un soir que je priais Dieu et lui demandais ce que je devais demander.. Le duc de Hamilton ! me dit quelque chose. Ah celui-ci est au moins ce qu’il est. Et de ce soir je priais Dieu de faire que je l’aime et qu’il m’aime, puisque je le désirais beaucoup pour son titre et sa fortune. Si je l’épouse il faut l’aimer c’est clair. Mes prières se faisaient ainsi tous les soirs; une nuit je fais ce rêve que j’ai raconté, où je l’ai vu en trois quarts, le lendemain je le vis tout à fait comme cela, en réalité à la promenade des Anglais.
Відтоді я вважала своїм обовʼязком любити його — це було зайве, бо кохання з першого погляду7 вже сталося (уявляю, що виражаюся повільно — бо пишу повільно, дурна!) — кохання з першого погляду, яке на початку майже не відчувалося, тобто я не вміла його відчувати: це сталося тоді, коли я вперше почула його імʼя. Я ніколи про нього не думала, але любила казати про нього дурниці. Потім прийшов Бореель — але навіть під час Бореела, що тривав вісім місяців, я дивилася на того іншого як на цікаву й особливу, дивну й привабливу істоту (кажу, що він мені так здавався, — але не кажу, що він таким був). А потім кохання з першого погляду — дуже повільне, насправді — по-справжньому дало себе знати того вечора молитви — і відтоді alla crescendo.8
Dès lors je me fis un devoir de l’aimer, c’était inutile, car il y avait le coup de foudre, (je m’imagine que j’exprime lentement, parce que j’écris lentement, bête !) un coup de foudre qui au commencement ne se fit presque pas sentir, c’est-à-dire que je ne le savais pas sentir, c’était la première fois que j’ai entendu son nom. Je n’y pensais jamais, mais j’aimais à dire des bêtises de lui. Puis vint Boreel, mais même pendant Boreel, qui dura huit mois, je regardais l’autre comme un être intéressant et particulier, étrange et attrayant, (je dis qu’il me semblait comme ça, mais je ne dis pas qu’il était comme ça). Puis le coup de foudre, bien lent en vérité, se fit sentir véritablement le soir de la prière et depuis alla crescendo.
Сьогодні, як і тоді, він не здається мені схожим на інших чоловіків — я вважаю його божеством, від якого я червонію, якого боюся і яке... яке люблю...
Aujourd’hui, comme alors il ne me semble pas comme les autres hommes, mais je le considère comme une divinité dont je rougis, que je crains et que... que j’aime...
Примітки
«Лувр» тут — «Grands Magasins du Louvre», великий паризький магазин, а не музей. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
«En trois quarts» — художній термін: вигляд у три чверті, між профілем і анфасом; Марі описує сон як портретний ескіз. ↩
В оригіналі французькою: «coup de foudre» (буквально «удар блискавки»; вираз для кохання з першого погляду). Марі зазначає, що її кохання розвивалося повільно. ↩
alla crescendo — «поступово наростаючи»; музичний термін, вжитий Марі по-італійськи. ↩