Субота, 23 травня 1874

Бог почув мою молитву — відьма стала привітнішою.
Ми блукали — на жаль! — навколо «Лувра» — раю Діни; якийсь чоловік подивився на мене й почав усміхатися; я прибрала «зневажливого» вигляду і сказала:
— Ідіот.
— Може, він росіянин, — каже мама.
— Якщо справді росіянин — то несосвітенний ідіот!
О Боже, яка б я була щаслива, якби мені сказали, що цей нахаба — росіянин! Я лютую!! Це через мою сукню на мене так дивляться — кілька людей подивилося. Я б їм видряпала очі. Потрійні нахаби!
Я була з мамою у пані Анжель — вона відʼїжджає завтра, і ми беремо квартиру в цьому готелі; вона відʼїжджає з Бідіже, а ми займаємо апартамент цієї старої.
Сьогодні мені глибоко соромно за всі дурні слова, сказані про герцога Гамільтона і заради нього. Я його боюся, мені соромно — сама не знаю, за що, — але це дивне почуття.
Я знову шукала своєї глибини — і не знайшла; це безумство; те, що найближче до моєї глибини, — герцог Гамільтон; і я його боюся, мені соромно думати про нього і згадувати, скільки дурниць я написала через цього красивого юнака. Мені соромно, що я так часто вживала слова «любити» й «любов» — слова, що мають зриватися лише зрідка, а я зносила їх, як пару капців. Що ж я скажу, якщо... скажу те саме, — адже цього разу я...... насправді — це принизливо, але це правда.
Але тут мені прикро, дуже прикро. Як хотілося б почати знову — щоб сказати один раз, без перебільшення, що треба було сказати, і замовкнути. Але я писала так по-дурному — памʼятаю, як одного дня написала: «Починаю його любити». Просто тоді я уявляла, що він неодмінно одружиться зі мною і що треба постаратися його любити, — бідна дурненька! Він уже мені подобався настільки, наскільки може подобатися дитині. Якби мені було вісімнадцять! Але в тринадцять, чотирнадцять — мої захвати були смішні. Як мені соромно
Ця людина мені дуже подобалася як особистість. Слід було вкласти трохи скромності у свої записи — це було б пристойніше і в кращому смаку. Краще пізно, ніж ніколи — на щастя, відтепер я пишу й відчуваю простіше. Та й, зрештою, це було пробачне — я була немовлям. Це не означає, що тепер я доросла — без сумніву, ще матиму багато дурниць, що потребуватимуть виправдання, і безумств, за якими доведеться жалкувати.
Бажаю, щоб цей запис став єдиною і справжньою сповіддю моєї душі.
Перший, хто мені сподобався, — Бореель; але незабаром я помітила, що він вульгарний і некрасивий; коли мені сказали, що він — Фіно, я сказала собі: він мені подобається, він багатий, у нього є титул — отже, я за нього вийду заміж (у цю мить його образ промайнув у мене в думці. До біса поміркованість, серйозність! Ах! Гамільтон?) — справді, що може бути простіше! Мій маленький розум так розумів: якщо подобається — треба виходити за нього заміж.
ВкладкаAnnotation ultérieure de Marie, 1880
[Примітка 1880 р.: Все, що буде перекреслено рискою пера, редактор повинен вилучити.]
Потім я дізнаюся, що цей ідеал — не Фіно; його тут не було; і одного вечора, коли я молилася Богу й просила, про що слід просити... Герцог Гамільтон! — щось шепнуло мені. Ах, цей принаймні такий, яким він є. І з того вечора я молила Бога, щоб він зробив так, аби я любила його і він мене любив — адже я дуже бажала його за титул і стан. Якщо виходити за нього заміж — треба любити, це зрозуміло. Так я молилася щовечора; одної ночі мені снилося — той сон, що я переповідала, — де я бачила його в три чверті; наступного дня я побачила його саме таким — наяву, на Прогулянці Англійців.
Відтоді я вважала своїм обовʼязком любити його — це було зайве, бо кохання з першого погляду вже сталося (уявляю, що виражаюся повільно — бо пишу повільно, дурна!) — кохання з першого погляду, яке на початку майже не відчувалося, тобто я не вміла його відчувати: це сталося тоді, коли я вперше почула його імʼя. Я ніколи про нього не думала, але любила казати про нього дурниці. Потім прийшов Бореель — але навіть під час Бореела, що тривав вісім місяців, я дивилася на того іншого як на цікаву й особливу, дивну й привабливу істоту (кажу, що він мені так здавався, — але не кажу, що він таким був). А потім кохання з першого погляду — дуже повільне, насправді — по-справжньому дало себе знати того вечора молитви — і відтоді alla crescendo.
Сьогодні, як і тоді, він не здається мені схожим на інших чоловіків — я вважаю його божеством, від якого я червонію, якого боюся і яке... яке люблю...

Примітки

«Лувр» тут — «Grands Magasins du Louvre», великий паризький магазин, а не музей. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
«En trois quarts» — художній термін: вигляд у три чверті, між профілем і анфасом; Марі описує сон як портретний ескіз. ↩
В оригіналі французькою: «coup de foudre» (буквально «удар блискавки»; вираз для кохання з першого погляду). Марі зазначає, що її кохання розвивалося повільно. ↩
alla crescendo — «поступово наростаючи»; музичний термін, вжитий Марі по-італійськи. ↩