❦
Пʼятниця, 8 травня 1874
Vendredi, 8 mai 1874
Я знову плакала й сварилася. Мене страшенно дратують. Хіба нічого не можна отримати без криків і ридань. «Ось починаються болісні ноти, що долинають до мене1»
J’ai encore pleuré et grondé. On m’irrite terriblement. Ne pourrai-je rien obtenir sans cris et lamentations. « Ora incomincian le dolenti note a tarmisi sentire ».
Ось початок усіх наших поїздок. Хіба кожна радість мусить бути отруєна?
Voilà le commencement de tous nos voyages. Faut-il que chaque plaisir soit empoisonné ?
Дочитала «Віконта де Бражелона». Остання частина надто душерозривна — кілька разів я не могла стримати сліз, іншим разом підводилася обурена, зворушена, засмучена, стиснувши кулаки. Яке ж дитя!
j’gj –fini « Le vicomte de Bragelonne . La dernière partie est trop déchirante, plusieurs fois je ne pus retenir mes larmes, d’autres fois je me levais indignée, touchée, chagrinée les poings serrés. Quelle enfant !
З ранку до шостої я майже не переставала плакати. Майже завжди це так, коли мені сниться принц Вітґенштайн; цієї ночі я бачила його дуже виразно, тільки він був не такий гарний, як насправді. Чому мені ніколи не сниться герцог?
Depuis le matin jusqu’à six heures je n’ai presque pas cessé de pleurer. C’est presque toutes les fois lorsque je rêve du prince de Wittgenstein, cette nuit je l’ai vu bien distinctement, seulement il était plus laid qu’il n’est. Pourquoi ne rêvai-je jamais du duc ?
Примітка упорядників
[Прим. ред.: тут у щоденнику був малюнок Марії.]
[Note de l’éd. : ici un dessin de Marie dans le journal.]
До речі, я думала нещодавно, що дуже дивно й принизливо закохуватися в чоловіка, якого не знаєш, з яким ніколи не говорила і який ніколи не може, ніколи не може... зрештою! — байдуже, це все одно принизливо, це (мій жалюгідний учитель латини пояснює все шкереберть, він змусив мене двічі змінити написання «Федус» — я хотіла назвати графа не Fœdus, а Fedus, правильно f e. Він мене заплутав і змусив написати нісенітниці, цей потрійний бевзень! — що я роблю).
A propos, je pensais l’autre jour que c’est bien étrange et humiliant de se mettre à aimer un homme qu’on ne connaît pas, auquel on n’a jamais parlé et qui ne peut jamais, qui ne peut jamais... enfin ! c’est égal, c’est tout de même humiliations, ce (mon misérable professeur de latin explique tout de travers, il me fit changer deux fois l’orthographe de Fedus, je ne voulais pas nommer le comte Fœdus mais Fedus, bien f e. Il m’a embrouillé et m’a fait écrire des bêtises, cette triple bête ! que je fais).
І все ж це не уява — я відчуваю до Алківіада2 щось дивне, щось, чого не можу пояснити собі; у своєму невіданні я роблю висновок, що люблю його. Що мене турбує — то це страх здатися смішною в цьому щоденнику. Два роки тому я була дитиною, немовлям; зараз я ненабагато доросліша, але принаймні моя зовнішність стала пристойнішою і мені можна дати сімнадцять. Як подумаю, якою смішною я, мабуть, була у своєму кумедному жакеті й таких високих комірцях! Я носила все це з любові — ні, із захоплення особою пана де Гамільтона, який носив одяг із тієї ж тканини, що й мій жакет, і високі комірці, відігнуті вперед. Я також намагалася наслідувати його жести й поставу, погляд, навіть вираз обличчя. Тепер, коли це минуло, я можу все розповісти. Відтепер говоритиму всю правду, нічого не приховуючи — щоб не вдаватися до пояснень, які, віддалені від самої події, можуть бути неповними або неточними.
Et cependant ce n’est pas de l’imagination, je sens pour Alcibiade quelque chose d’étrange, quelque chose que je ne peux m’expliquer, dans mon ignorance je conclus que je l’aime. Ce qui m’ennuie, c’est que je crains de paraître ridicule dans ce journal. Il y a deux ans j’étais une enfant, un bébé, je ne suis pas beaucoup plus maintenant mais au moins ma personne a pris une apparence plus convenable et j’ai l’air d’avoir dix-sept ans. Quand je pense comme je devais être ridicule avec ma jaquette drôle et les cols si hauts ! Je portais tout cela par amour non, par admiration que j’avais pour la personne de M. de Hamilton qui portait les habits de la même étoffe que ma jaquette, et des cols hauts et rabattus devant. J’essayais aussi d’imiter ses gestes et sa pose, son regard, même sa figure. Maintenant que c’est passé, je peux tout dire. Dorénavant je dirai toute la vérité, sans rien céler pour ne pas recourir à des explications qui éloignées du fait peuvent être incomplètes ou inexactes.
Памʼятаю, одного дня я вдяглася жахливо: жакет із жовтої плюшевої тканини, рожевий «комір Гамільтона» і краватка з червоного атласу. На щастя, я виїхала в екіпажі, і народу було небагато. Я сяяла, задоволена. Тепер я вища за ці екстравагантності, або безумства, або захвати. Я більше не віддаюся таким захопленням, які можуть зробити мене смішною. Я захоплююся — але не будую ілюзій. Те, що піднесене в чоловікові, жахливе в жінці. Щороку я вдосконалююся3 і дедалі краще розумію свої недоліки.
Je me souviens un jour je m’habillai terriblement, une jaquette en étoffe velue couleur jaune, un col Hamilton de couleur rose et une cravate en satin rouge. Heureusement que je sortis en voiture et qu’il n’y avait pas beaucoup de monde. J’étais radieuse, satisfaite. Je suis à présent au-dessus de ces extravagances ou folies ou transports. Je ne me livre plus à ces admirations qui peuvent me rendre ridicule. J’admire mais je ne me fais point d’illusions. Ce qui est sublime chez un homme est hideux chez une femme. Chaque année je improve et je comprends de plus en plus mes défauts.
Якби я була заміжньою дамою, ці екстравагантності підходили б мені до певної міри, але в моєму становищі — тьфу!
Si j’étais une dame ces extravagances m’iraient jusqu’à un certain point, mais dans mon état fi !
О шостій виходжу з Діною, обходимо порт. Так прохолодно, що вже холодно.
A six heures je sors avec Dina, nous faisons le tour du port. Il fait si frais qu’il fait froid.
У мене вкрали день — ми відʼїжджаємо лише в неділю — і вкрали Піккона, дорогого Піккона, який починав мене пізнавати і якого я починала любити.
On m’a volé un jour, nous ne partons que dimanche et on m’a volé Piccon, ce cher Piccon qui commençait à me connaître et que je commençais à aimer.
Поль продав мого пса тому жалюгідному євреєві, якому він, мабуть, коштував десять франків. Я про це не говорила; думаю, мій гідний брат хотів мене розлютити — тож, щоб його позлити, я подбаю, щоб і знаку не подати.
Paul a vendu mon chien à ce misérable juif qui en voulait peut-être dix francs. Je n’en ai pas parlé; je crois que mon digne frère a voulu me fâcher, aussi pour le dépiter me garderai-je bien d’en rien faire paraître.
Раптом увечері я іду до театру — дають комічну оперу; я ніколи не бачила «Каїда»4. Це було кумедно, але менше, ніж Дюрани у Левіна, де колись царювала пані Продже, і пані Продже в ложі поруч із Левіном у Саетона навпроти. Наприкінці Дюрани відіслали пані Продже цукерки — ті, що Левін їм приніс. Бідна Продже, я тебе жалію!
Tout d’un coup le soir je vais au théâtre, on donne un opéra-comique, je n’ai jamais vu « Le caïd ». C’était amusant mais moins que les Durand chez Lewin où naguère régnait Mme Prodgers, et Mme Prodgers dans une loge à côté de Lewin chez Saëtone vis-à-vis. Pour final les Durand envoyèrent des bonbons à Mme Prodgers, des bonbons que Lewin leur avait apportés. Pauvre Prodgers, je te plains, va !
Але ці Дюрани, що стрибають, сміються, нахиляються, кричать, чіпляються, гримасують, як мавпи! Ці Дюрани з їхнім здивованим виглядом, вигнутими бровами, хвацько привідкритим ротом і руками, що ходять, як крила млина, — ці Дюрани нестерпні й безглузді. У Клементини дивне обличчя — вигляд здивований, жадібний, ошелешений, скривлений гримасою; вона впевнена у своїй красі, ця разюча дівиця. Її красу я, між іншим, заперечую! Це не краса — це краса диявола й жахливі манери, от і все.
Mais ces Durand qui sautent, qui rient, qui se penchent, qui crient, qui se cramponnent, qui grimacent comme des singes ! ces Durand avec leur air étonné, leurs sourcils arqués, leur bouche entrouverte gaillardement et leurs bras allant comme les ailes d’un moulin, ces Durand sont agaçantes et stupides. Clémentine a une drôle de figure, un air étonné, avide, hébété grimaçant; elle est sûre de sa beauté, cette fille épatante. Sa beauté que je lui conteste par exemple ! Ce n’est pas une beauté, la beauté du diable et des manières terribles, voilà.
Нас було пʼятеро в ложі: я, Діна, Надія, Бета і Біжу — словом, по-родинному.
Nous étions cinq dans la loge: moi, Dina, Nadia, Bête et Bijou, en famille en un mot.
Примітки
В оригіналі італійською: «Ora incomincian le dolenti note a tarmisi sentire» (цитата з Данте, «Пекло», V, історія Франчески да Ріміні; Марі пише «tarmisi» замість «farmisi»). Вона порівнює підготовку до відʼїзду зі сходженням у пекло. ↩
«Алківіад» — кодова назва герцога Гамільтона (афінський державний діяч, символ краси й амбіцій). ↩
В оригіналі англійською: «improve». ↩
Le Caïd («Каїд», арабський вождь) — комічна опера Амбруаза Тома (1849), дія якої відбувається в Алжирі. ↩