❦
Середа, 22 квітня 1874
Mercredi, 22 avril 1874
О, який вечір! Боже мій! Не знаю, що відбувається з мамою, але вона якось незбагненно роздратована. Ненароком я заходжу до неї ввечері, там була принцеса — ми говорили спокійно, вона виходить, і не знаю ні як, ні чому починаються сварки й жахливі, страшні, нестерпні прискіпування без початку, без продовження і без кінця.
Oh quelle soirée ! Mon Dieu ! je ne sais pas ce qui arrive avec maman, mais elle est d’une irritation incompréhensible. Par mégarde je viens chez elle le soir, la princesse était là et nous parlions tranquillement, elle part et je ne sais ni comment, ni pourquoi commencent des tiraillements et des agacements affreux, terribles, insupportables sans commencement, sans continu et sans fin.
Роздратована до краю, я іду до себе — задкуючи й кидаючи кілька слів на захист. Двері відчинені на балкон — я кидаюся до цих дверей, спираючись на крісло, читаю щоденну молитву і на кілька митей забуваюся. Поет би сказав: Вона стояла навколішки, її вбрання (широке й довге спадало широкими складками й окреслювало фігуру, залишаючи відкритими шию й руки сліпучої білизни. Голова між руками, очі, повні сліз, звернені до неба, волосся розсипалося по плечах — ця постать, напівнавколішки, напівсидяча, була осяяна місяцем, від якого блищали сльози, що котилися по її білих і повних руках). Я встаю, коли відчуваю нічну свіжість. Потім крізь двері починається досить спокійна й трохи кумедна перестрілка. Мама говорить до мене досить спокійно — все крізь двері, але я відповідаю сухо. Я сердита.
Exaspérée je m’en vais chez moi, tout à reculons et lançant quelques mots pour me défendre. La porte est ouverte au balcon, je me jette près de cette porte m’appuyant sur un fauteuil, j’y fais ma prière de tous les jours et je m’oublie quelques instants. Un poète dirait: Elle était à genoux, son habillement (large et long tombait en larges plis et dessinait ses formes, laissant à découvert son cou et ses bras d’une éclatante blancheur. La tête entre les bras, les yeux pleins de larmes fixés sur le ciel et les cheveux flottant sur les épaules, cette figure moitié à genoux, moitié assise était éclairée par la lune qui faisait briller les larmes qui roulaient sur ses bras blancs et potelés). Je me lève lorsque je sens la fraîcheur de la nuit. Puis commence à travers la porte une fusillade assez calme et un peu comique. Maman me parle assez tranquillement toujours à travers la porte mais je réponds sèchement. Je suis fâchée.
Тепер я спокійніша — настільки, щоб зайнятися тим, що мене цікавить: «Герцог Гамільтон залишив Каїр 6 квітня, прямуючи до Олександрії, звідки сідає на пароплав до Константинополя разом із лордом Мандевілем, сином герцога Манчестерського, своїм шваґром. Ці панове зупинялися в готелі Шепердс». Про герцогиню Гамільтон — жодного слова. Цю новину подає «Le Derby».
Maintenant je suis plus calme, assez pour m’occuper de ce qui m’intéresse: « le duc de Hamilton a quitté le Caire le 6 avril pour Alexandrie d’où il s’embarque pour Constantinople, avec lord Mandeville, fils du duc de Manchester, son beau-frère. Ces messieurs ont logé à l’hôtel Sheapheards ». On ne dit rien de la duchesse de Hamilton. C’est « Le Derby » qui donne cette nouvelle.
...................................................................................
...................................................................................
...................................................................................
...................................................................................
Я вважаю зайвим і дурним говорити те, що думаю й відчуваю.
Je trouve inutile et stupide de dire ce que je pense et ce que je sens.
Я втомлена, і мені все остогидло.
Je suis fatiguée et dégoûtée.