Понеділок, 16 лютого 1874

З восьмої години я без сну мрію, що маю шість мільярдів. Ах, як гарно я ними розпорядилася!
Чекаю на сонце — зʼявляється дуже слабенький промінь; я встаю, вже майже десята.
Огюст приходить весь переодягнений, і ми вирушаємо. Трохи дощить, і я вдягла свій чорний дощовик, який був досить гарний; Діна в білому, мама в блакитному, Валіцький просто як щодня, Поль на козлах. На мить дощ перестає, потім починається знову — це справді прикро; проте — «ми не будемо переносити карнавал» — і він відбувається. Трибуни мало заповнені — зрозуміло, коли дощ, — але екіпажів багато й вони елегантні, карнавальних возів дуже багато й вони дуже гарні, кавалькади, та й пішоходи теж дуже оригінальні й милі.
Якби погода була гарна, карнавал був би чудовий. Було пʼять оркестрів, але я не буду все описувати — це неможливо; збережу газету, яка про це напише. Я хотіла закидати Ле Бек, барона й графа — і не вдалося.
Ле Бек і барон були біля префектури з усім товариством — Суворова, Ґальве тощо, і навіть Андрій Миколайович, добрий старий, що завжди з Суворовими. Само собою, перед цією трибуною битва була найлютішою, але оскільки дощило, я майже нікого не бачила — тільки панну де Ґальве, Шупінського, англійку, пана де Ґальве й Андрія Миколайовича. Вони кидали нам багато букетів, особливо цей добрий старий, який, мабуть, дуже веселий, і пан де Ґальве. Він мені безмежно подобається — хотіла б, щоб він був моїм другом; він, мабуть, добрий і веселий. Тітка, Маченька й Стьопа на трибуні; вони потім розповіли, що на трибуні билися між собою й дуже люто — лютіше, ніж деінде, і це, мабуть, було чарівно. Суворова кинула тітці кілька букетів з маленькими посмішками.
Всі веселилися й пожвавішали — раз на рік дозволено збожеволіти. Я першою впадала в божевілля й дуже веселилася, хоча знайомих було дуже мало. Я навіть не бачила Ламбертьє — хоча він там був — в екіпажі, без маски, і Поль каже, що так його закидав, що нещасний благав пощади.
Проїжджаючи востаннє повз префектуру, я кидала лише букети — майже нікого не було, й сильно дощило; але щойно я кинула кілька квітів, не дивлячись, у кого, особа підняла маску, прозору, залізну — і я впізнала Ле Бек! Яка дурепа. Це було прикро, і я не могла нічого вдіяти, дощило і було десь біля пʼятої, і під маскою крізь залізну маску я не могла добре бачити хто це. Неважливо — тим краще для неї. Я голосно й кілька разів висловила свій жаль за барона й графа. Які ж дурні ті, хто думає дражнити мене Ламбертьє, — але вони мене смішать і розважають.
Коли мама вже лежить, я приходжу до неї; говорили про чоловіків, і мама хвалила красу Соріа; я казала їй, що волію навіть графа де Ламбертьє. Тоді вона каже, що в моєму віці вона воліла б, щоб я закохалася як у Соріа — можна тоді мріяти чи співати романс, чи щось таке, але там нема нічого, навіть про чоботи не можна думати, бо ні в нього, ні в нас нічого немає. Фе! Як Тормосов.
Хотіла б знати, чи вона справді думає, що я закохуюся.
Та зрештою, якщо чесно, Ламбертьє мені все ж таки миліший за Соріа. Я б багато дала, щоб знати, чому він на мене дивиться; дражнити мене — безглуздо, бо це він дивиться. Змилуйся! Хто скаже мені, чому він на мене дивиться, і моїх биків, і корів, і моє біле обличчя, і чорні брови. Мама часто мені докоряє — тобто за графа. — Я ж така невинна. —
Коли я була на маминому ліжку, хтось згадав Гамільтона — і я лишилася ще. Я не можу ні висловити, ні пояснити собі радість, яку мені спричиняє дає його імʼя. Я усміхаюся, я щаслива і тремчу лише від думки про мить, коли про нього перестануть говорити.
Дивна річ, відтоді як я це імʼя завжди справляло на мене враження й здавалося надзвичайним, окремим, близьким. Я ніколи не втомлювалася слухати історію тієї леді Гамільтон, коханки Петра Великого, яку дідусь розповідав і розповідає так часто й так монотонно. Давно то було. Коли я його ще не бачила, від Гамільтона в мене завжди калатало серце, і він здавався мені знайомим, рідним. На Баденських перегонах (невичерпне джерело спогадів) я памʼятаю, як Ремі сказав мені «Я щойно говорив із герцогом Гамільтоном» — щось дивне діялося в мені; не те щоб я його тоді любила, зовсім ні, але то завжди було те магічне імʼя.
ВкладкаNote de Marie, imprimée en bas de page dans Mon Journal
Я не думала про такі речі, я нічого про них не знала, мені було дванадцять років.
Потім я пригадую його спину, коли він стояв посеред газону перед трибунами, шнурок від бінокля, і ще пригадую, що його жакет здавався мені дуже товстим. Потім пригадую його в Казаї, коли я проходила з Матільдітою; потім одного ранку о восьмій біля Конверсації, зі штанами в чоботях; потім у його екіпажі, коли він зупинився біля крамниць. О, це я пригадую так добре — мені здається, що бачу ті великі дерева, ту ще безлюдну й мовчазну алею, ті напіввідчинені крамниці, і його коней, що, зупинені, ще переступають, трусять головами й дзвонять дзвіночками, і його, що сидить нагорі, і дорогу ліворуч, і струмок біля дороги, і маленькі мости, і сонце, і блакитне ясне небо, що проглядало крізь дерева... І чому я так добре пригадую все це
і тінь, яку кидала на стежку лавка під деревом, і траву, і кожен сухий листок на землі, і кожну піщинку. Одним словом, усе, що оточувало той екіпаж того ранку. А проте тоді я ні про що не думала, зовсім ні про що, я ніколи тоді не думала, що можу стати жінкою й що можу любити; я жила життям дитини — і чому він та все, що його оточувало, так глибоко врізалося в мою памʼять. Чому я не памʼятаю так само добре когось іншого...
Тому що герцог Гамільтон був, є й буде для мене істотою надзвичайною, окремою, божественною і...
Я ніколи не закінчу.

Примітки

В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі англійською: waterproof. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі латиною: «semel licit in anno insanire» (так у тексті; усталена форма — semel in anno licet insanire). ↩
В оригіналі англійською: and I could not help it, it rained and it was about five, and under a mask through an iron mask I could not well see who it was. Never mind the better for her. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі латиною: «Miserere!». ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩