Середа, 11 лютого 1874

Мене будять: прийшов Аллар. Я приймаю холодну ванну й іду у вітальню, де цей маленький чоловічок із шаленством віддається фантастичній імпровізації на головах мами, Діни й тітки; останню вже вдруге для економії часу зачісує помічник Аллара. Насправді цей мужик зачісує дуже добре. Сімон приносить сукні — вони розкішні.
Аллар зачесав мене дуже добре, я задоволена. Вдягаю свою блакитну сукню, яка чарівна — кажу це, бо на виставі «Ернані» я була в ній і мама мене відлаяла натяками; тому я думала, що ця сукня негарна. У мами й тітки вбрання з фіолетового оксамиту та жовтої фаї з мережив, голови вкриті штучними квітами, але зробленими чудово.
Ми їдемо до дому нареченої — мали її вдягати, але вона готова; проте я ще кладу останній штрих; вона дуже гарненька, бідолашка. Пані Федорова, весільна хрещена мати, вже тут, потім приходять дружби — пани Берр, Верман і Башкирцев, а за ними пані Говард з Елен і Ліз у білих муслінах.
Дівчата й наречена залишаються в окремій кімнаті, решта — у вітальні. Я мала прикріпити квітку флердоранжу барону — зізнаюся, я трохи тремтіла, вставляючи її в петлицю: я вперше торкаюся чоловічої петлиці.
Настає мить — наречену благословляють, і всі йдуть до церкви. Там уже зібрався чималий натовп. Ті, хто з весільного поїзда, — в першому ряду; праворуч пані Кулічова, Потьомкіна (дружина брата нареченого), графиня Толста — з боку нареченого. Ліворуч Діна, я мама, тітка, пані Говард і ми, дівчата, — з боку нареченої. Бідна Дінонька була дуже зворушена; я хотіла б її видати заміж.
Барон — нікчемний слабак, він не міг і пʼяти хвилин протримати вінець, але Поль йому безперервно допомагав. Берр тримав міцно. Було трохи смішно, коли священик поклав вінець на голову Потьомкіна, який був негарний, а потім, наче зневажаючи будь-яке кокетство, грубо поклав його на флердоранж. Дружби поквапилися їх підтримати.
Церемонія тривала досить довго; з церкви їдемо до пана й пані Потьомкіних, дівера й зовиці молодих. Пʼємо шампанське. Після сотні тостів дівчата й цього разу пані Потьомкіна відходять у кімнату поруч із вітальнею, але дружби теж приходять і ведуть нас до буфету; я йду з бароном, який дуже галантний і навіть зволив принести мені грушу й тримати тарілку весь час, поки я їла. Біля буфету:
— Чим би міг я вас підсолодити, панно?
— Гроном винограду.
— Тільки?
— Тільки, але хіба ви не вважаєте, що я й без того досить солодка?
— Вас треба ще підсолодити.
— Я така солодка, що це було б забагато.
Він дуже дурний — із цим «підсолодити» думав блиснути дотепом.
Сьогодні він був любʼязний, як я люблю; це все, чого я прошу. Якби ж я могла описати метушню, гамір, гулянку, привітання, особливо Потьомкіна — він справді чарівний. Добрий, веселий, щирий і все, що завгодно, чоловік. Він урешті трохи спʼянів і двічі поцілував мені руку по-російськи. Маму весь час обступали; були молоді люди, чи чоловіки — всі росіяни.
Сьогодні Елен знову була ніжна; я, здається, знаю причину цих змін — (гарно) — (погано); проте сьогодні я не була (погано); може, я помиляюся.
Десь о пів на пʼяту ми роздягаємо наречену, щоб вдягти їй дорожнє вбрання. (Вони їдуть до Антиб в екіпажі). Мигом її роздягли — нас було пʼятеро, і я робила найбільше. Я йду з Катею (нареченою), і вона розповідає мені про свої сукні й виявляє стільки приязні, скільки може виявити наречена. Її сестра не така гарна, як вона.
Катя, стоячи між мною й Елен, каже:
— Я пані й панна одночасно.
Нам з Елен вистачило розуму цього не почути. Весілля — це весело. Годі й уявити, як я хотіла б видати Діну заміж.
Я відмовляюся описувати всі ці ходіння, всі келихи випитого шампанського, всі веселі розмови.
Нарешті ми проводжаємо молодих до їхнього екіпажу, і Потьомкін-перший на вулиці, вже зовсім напідпитку, милуючись моїм волоссям, узяв його й поцілував — із доброти свого широкого російського серця. Біля виходу, який був накритий і всипаний квітами, стояли глядачі. Моє волосся здалося мені досить дурним. Ми теж відʼїжджаємо, але не до Антиб...
Мені було дуже весело — тим паче, що я вперше бачу весілля.
Але у весіллі завжди є щось непристойне — не слід водити туди дівчат, а особливо — слухати те, що каже священик.
Але все ж дивне враження справляє весілля.
Барон Потьомкін-перший, Азаревич і Федоров допомогли нам сісти в екіпаж. Усі дами й панночки вийшли подивитися, як відʼїжджають молоді.
Це весілля нагадало мені про герцога. Тільки я не можу уявити його нареченим. Потрійне «Змилуйся!» Як би я хотіла побачити герцогиню Гамільтон! Чи вона вродлива! Це питання я повторюю собі з ранку до вечора.
Я дурна, що ганяюся за хмарами; краще думати про Діну! (подвійне «Змилуйся», як би я хотіла її видати заміж!)
Берр — дуже гарний молодий чоловік, але боюся, що він призначений для другої Філімонової. Наприкінці служби прийшла Ле Бек — ця закохана Ле Бек!

Примітки

В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі латиною: «Triple miserere». ↩