❦
Четвер, 29 січня 1874
Jeudi, 29 janvier 1874
Я з нетерпінням чекала цього Огюста, нарешті він приходить, жахливо мордує моє волосся — я думала, що більше ніколи його не розплутаю, — двічі перечісує мене — одна зачіска потворніша за другу. Справді, мені здається, що це навмисне. Я зачісуюся сама, моя голова дуже змучена, бідолашна. Лише о четвертій ми виходимо (сукня коричнева, волосся напіврозпущене золоте, гарно). Музика скінчилася, але ще є дехто з товариства. День сірий, але гарний і холодний.
J’attendais avec impatience cet Auguste, enfin il vient, me maltraite les cheveux terriblement, j’ai cru que je ne les pourrais plus débrouiller, me change deux coiffures, l’une plus difforme que l’autre. Vraiment il me semble que c’est exprès. Je me coiffe moi-même, ma tête est très tourmentée, la malheureuse. A quatre heures seulement nous sortons (robe brune, les cheveux demi-pendants dorés, bien). La musique est finie, mais il y a encore quelque monde. La journée est grise mais belle et froide.
Я думаю, що між закоханою Ле Бек і графом де Ламбертьє щось серйозне — вони завжди разом. Невже я така смішна, Боже мій! Здавалося, Ле Бек зі сміхом казала Ламбертьє:
Je crois qu’il y a quelque chose de sérieux entre le Bec amoureux et le comte de Lambertye, ils sont toujours ensemble. Suis-je si risible mon Dieu ! Le Bec a eu l’air de dire à Lambertye en riant,
— Ось вона, ось вона, дивіться.
- La voilà, la voilà, regardez.
Це мене дратує. Ми залишаємо тітку на вокзалі й їдемо до Філімонових. Уся родина в зборі: батько, мати, дві дочки й пан Потьомкін. Я говорю про карнавал і не замовкаю; я з власного досвіду знаю, як неприємно й ніяково з людиною, яку ледве знаєш і яка мовчить. Вони доволі приємні.
Cela me fâche. Nous laissons ma tante à la gare et allons chez les Filimonoff. Toute la famille est réunie, le père, la mère, les deux filles et M. Potemkine. Je parle du carnaval et je ne me tais pas; je sais par moi-même combien est désagréable et embarrassante une personne qu’on connaît à peine, qui ne parle pas. Ils sont assez agréables.
Мені нудно. Не думаю, що герцог Гамільтон приїде до Ніцци — вони в Каїрі. Наступної зими ми їдемо до Каїра, але Гамільтона там вже не буде; він їздив туди, як і до Ніцци, а Коліньйон казала, що він відкинутий товариством, що проводив час з погоничами ослів. Саме за це я його обожнюю. Щодо того, що його відкинули, — я ще тоді казала, що йому досить одного кроку, щоб покласти все це товариство до своїх ніг. Він розважався, як добрий хлопчина. Він мав рацію. Я не можу передати безмежного смутку, що огортає мене від згадки про нього. Особливо коли я його бачу — мені на мить перехоплює подих.
Je m’ennuie. Je ne pense pas que le duc de Hamilton vienne à Nice, ils sont au Caire. L’hiver prochain nous passons au Caire, mais il n’y aura plus de Hamilton, il y allait comme à Nice et la Collignon a dit que c’est un rejeté de la société, qu’il passait son temps avec les âniers. C’est pour cela que je l’adore. Quant à être rejeté, je l’ai dit encore alors, qu’il n’a qu’un pas à faire pour mettre toute cette société à ses pieds. Il s’amusait en bon garçon. Il avait raison. Je ne puis exprimer la tristesse infinie qui m’enveloppe à son souvenir. Surtout si je le vois, je deviens essouflée pour un instant.
Через це дурне одруження все моє життя перевернулося, і я всім невдоволена. У мене більше немає точки опори, звідки я могла оглядати все своє майбутнє.
Par ce stupide mariage toute ma vie est bouleversée et je suis mécontente de tout. Je n’ai plus de point d’appui d’où je pouvais considérer tout mon avenir.