Субота, 17 січня 1874

Дощ. Я думаю не їхати до Монако, але раптом згадую, що наступна Стрільба буде в понеділок, а в понеділок я не вийду, бо в нас цей ранок (коричнева сукня, гарно) -- що більше я її вдягаю, то більше люблю. Оґюст не приїхав, і ми йдемо пішки, але, на щастя, трапляється фіакр. Усі стрільці вже на вокзалі, зібралися біля вагонів (конспіратор); Ламбертьє теж тут і дивиться на мене -- щоб уникнути цього, я сідаю у вагон. Їдемо з Монако в Монте-Карло каретою, як минулого разу (у вагоні: я, мама, тітка, Діна, Поль, Валіцький, пані Анічкова й Яковлєв); снідаємо в готелі де Парі.
Дощ, і я йду до зали; граю через маму, звісно, до другої. Потім ми з Полем спускаємося; входжу -- переді мною стояв пристойний чоловік, він поступився мені місцем; поруч були ще огидні люди, що курили.
Приз -- дванадцять тисяч пʼятсот франків і витвір мистецтва за три тисячі франків.
Я прийшла на другому турі й пішла наприкінці четвертого; загалом їх було десять.
Сен-Клер здобув перший приз, як я чула. Я не хочу, щоб до мене звикли, і залишаюся на Стрільбі лише три чверті години; знімаю конспіратор, підходжу до барʼєра -- на мить перестало дощити; дивлюся й велично виходжу. Поль несе мою парасольку й конспіратор. Граю через маму в тренте-е-карант, один луїдор -- виграю; обходимо всі столи; біля одного кажу: Що це за дивне сукно на цьому столі, не схоже на інші. Пані Корсікова, яка була зовсім поруч, подивилася на мене й усміхнулася мамі; пані де Ґальве, вдягнена як маленька дівчинка, грає за іншим столом -- лише сьогодні я помічаю, що в неї пласке й потворне обличчя. Ми знову зустрічаємо пані Корсікову, і усмішка повторюється. Я виграла шістдесят франків. Змилуйся!
Бідний граф де Ґальве -- яка в нього потворна дружина. Він, хоч і немолодий, гарний, і дуже гарний все ж найкращий у Монако.
Ця свиня Ламбертьє не підійшла туди, де я стояла; він лише дивився, коли я виходила. Правда, я залишилася дуже недовго, і його оточували стрільці, але все ж...
Ледве ми повертаємося -- до нас приходять по Арсона: його мати померла. Це жахливо!
Ледве встигла щось проковтнути -- їду в місто з Діною й Полем для котильйону; ледве повертаюся -- їдемо до театру, не переодягаючись, у конспіраторі й капелюсі.
Хотіла подивитися «Різдвяну ніч» Равеля. Думала, що почнуть із цієї пʼєси, але зовсім ні -- нас замучили Lo Specchio Infernale.
«Різдвяна ніч» мені сподобалася. Джоя була в своїй ложі, у тому самому бронзовому вбранні, що й у Монако сьогодні. Вона приїхала о четвертій; вона була така гарна, така гарна, така гарна, що в мене перехопило подих. Ми обійшли цю красу з мамою, яка сказала за обідом: Я рада, що Гамільтон не бачив її сьогодні.
Мама вважає її розкішною; я цьому рада.
Чому герцог Гамільтон її покинув? Вона гарна, гарна як богиня, а він гарний, гарний як бог. Мої два ідеали, дві мої досконалості!
Ля Сакс була в маленькій ложі внизу ліворуч. Ця жінка теж гарна, особливо сьогодні ввечері вигляд у неї був розкішний -- особливо обличчя. Люблю її недбалий, пʼяний, томний і грайливий вигляд. Сьогодні ввечері вона була розкішна обличчям -- це Фріна або Лаїса, знову ж обличчям. Джоя сучасніша, але сліпуча, приголомшлива, незрівнянна -- особливо поставою, манерами, станом.
Ми йдемо на початку останньої дії.
Сьогодні... я хотіла сказати, що забула герцога Гамільтона, але саме в цю мить він мені згадується, і моє серце лагідно тріпоче.
Він не приїхав і не приїде, сподіваюся. Слава Богу, бо мене було б дуже жаль.
Хоч що кажи, він напівбог серед людей.
З очей геть -- із серця геть. Він лише зрідка спадає мені на думку, і не дивно: стільки нових щоденних дрібниць, що непомітно займають і відволікають розум. Ці перегони, ці стрільби, зрештою моя сукня, хто на мене дивиться, а хто ні... Та ні ж, ні! Я все одно його відчуваю.

Примітки

В оригіналі англійською: «of course». ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі латиною: «Miserere!». ↩
Італійською: «Пекельне дзеркало» (назва вистави). ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩