Понеділок, 12 січня 1874

На Прогулянці я була в кареті з родиною й побачила Вітґенштайна з Ламбертьє. Прекрасна Зіґузін прогулювалася в кареті для хворих. Гадаємо, її побив чоловік. Цей Ламбертьє -- дивовижна людина: мить -- його бачиш з одним, хвилину потому -- з іншим; сьогодні я бачила його на Прогулянці за одну годину з пʼятьма різними людьми: Вітґенштайном, Ґальве, княгинею Лабановою тощо, тощо. (Синя сукня, коричневий капелюшок, гарно.) У мене починає вимальовуватися тонка й гарна талія -- ну ж бо, без скромності! -- у мене дуже гарна, тонка й доладна талія. Потім я гуляю з Гічкок; ми вже збиралися повертатися, коли навпроти Середземноморського клубу зʼявляється Маченька; я відсилаю Гічкок, і під ручку ми ще раз піднімаємося Прогулянкою до № 25. Ґальве в Протоці Мух з жінкою, яку я у Відні вважала за кокотку.
Соня йде зі мною до нас; я показую їй синю сукню.
Усі, крім Стьопи й Валіцького, обідають удома.
Мама пропонує поїхати до пані Варродель подивитися, як вона вбирається на бал (обоє були сьогодні о другій у нас. Вони чарівні) (як же я хотіла б замінити цю банальну фразу!). Соня дуже рада вирватися з-під материної опіки. Увечері ми вийшли пішки й на хвильку зайшли до Теплакових; пані дуже хвора. В Ескофʼє беремо пасху й несемо її пані Варродель на новосілля.
Застаємо її саму, в білому пеньюарі; вона готується їхати на квітковий бал сьогодні ввечері. Вона так любить маму! Бо саме мама водила її на бали минулої зими, і саме мама познайомила її з чоловіком. Вона миленька. Але як дивно -- я не можу зрозуміти ні шлюбу, ні смерті. Вона ділилася всіма своїми враженнями. Пан Варродель входить, і ми йдемо. Залишаюся з усіма до пів на одинадцяту; тоді піднімаюся до себе, вдягаю свіженьку сорочку, знімаю черевики, розпускаю волосся й накидаю на плечі білий бедуїн; у такому вбранні -- замикаюся, розставляю дзеркала, і ось я нарешті готова.
Довго я нічого не бачила, потім помалу почала розрізняти якісь маленькі постаті, але не більші за десять-дванадцять сантиметрів. Побачила безліч самих тільки голів, зачесаних найхимернішим у світі чином -- токи, перуки, непомірні чіпці; все це крутилося; потім розрізняю жінку, схожу на мене, в білому, з хустиною на голові; вона спиралася ліктями на стіл, а підборіддям на руки, але легко, з піднятими очима. Потім вона розсіюється. Бачу церковну підлогу з чорного й білого мармуру, а посередині -- група в костюмах; один із них лежав, кілька сиділи або стояли -- я не дуже розібрала. Мені здалося, що ліворуч кілька чоловіків: Тормосов, з бородою, що поступово стає рудою, Ламбертьє й пан Віжʼє, -- але я не впевнена.
Посередині, стоячи, загорнута в довгий плащ, у круглому капелюсі й з нахиленою головою (як Джоя на тій фот., що Чиловський показував -- та, де вона стоїть) -- була графиня де Ґальве; я бачила її досить чіткіше за інших.
Потім мені привидівся, немов у тумані, чоловік у фраку й наречена, але обличчя були невидимі.
Знову в центрі -- чоловік, обличчя якого я не могла розгледіти, бо досить велика пляшка була поставлена закривала його на обличчі ось так:
Petit dessin à la plume : une tête aux cheveux bouclés, le visage caché par une grosse bouteille couchée, hachurée, le goulot pointé vers la gauche ; deux traits dessous pour le cou et les épaules
Croquis de Marie : un homme dont une grande bouteille cache le visage Mon Journal, t. 3, p. 20 (fac-similé) — tome03.docx image 1 (après ¶250)
Бачила пані Віжʼє; переважали зачесані голови, а потім, гадаю, я -- лише бюст; у всіляких костюмах, що змінювалися щомиті, пози й декольте теж. Сцена була дуже яскрава.
На самому початку прикраси дзеркала, відбиті без кінця, на мить здалися мені труною, але хочеться вірити зрозуміла, що помилилася. Треба сказати, що я була трохи схвильована й щохвилини думала, що побачу щось жахливе. Але зачіски повернули мені спокій.
Встаю втомлена; можливо, побачила б ще щось.
Іду до мами й розповідаю все, але вона була сонна, і це справило мало враження. Завтра розповім усім, бо це дивно.
Безсумнівно, побачила б більше, але я ворушила дзеркало й очі.
Новий рік я зустріла, дивлячись на ці незбагненно дивні, фантастичні й різноманітні костюми та зачіски.
Хай живе 1874 рік у Росії!
Прощай, 1873!
Хай живе 1874

Примітки

В оригіналі італійською: «La bella». ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі англійською: «in that attire». ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩