Субота, 27 грудня 1873

Щойно прочитала «Апокаліпсис» і розумію не більше за інших. Я дрімала кілька разів і застукала себе з носом, похиленим над книгою, але щойно я дивилася кудись інше, сон зникав; пів на одинадцяту вечора.
Уранці сильно дощило, але близько полудня чарівне сонце. (Як і я.) Проводжаємо маму й тітку на вокзал (коричнева сукня, непогано), потім іду примірювати білу сукню до Моньє.
Гарний день, кілька крапель дощу крізь сонце. Цього року не було Autunno -- коли ллє шість тижнів, усі виходять у waterproofs, з парасольками; карети, навантажені болотом, обприскують нещасних пішоходів; завсідники потроху з'їжджаються, з'являються на набережній і озираються зліва та справа здивованим, pleased поглядом, який ніби все й усіх впізнає. Чужинці, що приїжджають уперше, обходять місто з пишним виглядом, проходять набережними, натовпом зупиняються дивитися на хвилі, що набігають на набережну, несучи каміння, й іноді купаючи надто допитливих англійців або тих, хто хоче ними здаватися, -- тих, що стають на лавки й голосно розмовляють, показуючи не знаю вже що в морі кінчиками своїх парасольок; а далі ці натовпи, приліплені як мухи на краю мосту, милуються Паільоном, коли цей грізний потік котиться з нестримністю Стіксу й люто вривається в море, б'ючись із хвилями, які забарвлюються його водами. Усе разом нагадує масу кави з молоком. Коли купальні кабінки прибрані на саму набережну, а купальники перетворюються на візників, слуг у лівреях тощо, тощо.
Починають нарікати на погану погоду; сонце з'являється на годину, і в «Ехо» пишуть статтю про це світило, що дає світло тощо. Пані Проджерс з'являється, величаво розкинувшись у своїй вікторії, з носом у повітрі й капелюхом десь за межами голови, ноги вкриті хутром сумнівного походження. Пані віконтеса Віж'є теж приїздить, тягнута шаленими драконами в допотопній мушлі, й оглядає перехожих з видом феї, що повернулася відвоювати свої володіння. З'являється Борель, увесь у блакитному, зі своїм гарно стриженим пуделем, спершу пішки, потім у dog-cab чи іншому фантастичному екіпажі; далі великий Одіффре, що, не зумівши виїхати, влітку ховався, аби мати шарм приїжджого. Нарешті, нарешті з'являються Фолкнери, леді Говард із рудим чоловіком і товстий Мерк: неподільна трійця. На цю пору Ніцца вже затоплена кокотками всіх ґатунків, і нарешті видно герцога Гамільтона: спершу він з'являється пішки, але завжди має вигляд, ніби ширяє над землею; ледве кілька хвилин постоїть, розмовляючи з кимось, як жбурляється в свою диявольську карету, умчану щуром; його, може, іноді видно перед «Англетером», з тростиною, обпертою на кінчик ноги, або з леді Говард і Ко, але завжди пролітаючи набережною стрілою, а потім видно його пишний віз і скакуна з опущеною головою біля дверей будинку 77. Близько п'ятої з Мерком, умчані разом до цього таємного палацу, або ще під дощем, у білому каучуковому плащі, без парасольки, запалюючи цигарку -- завжди в бік цього житла. Або ще з маленьким італійським маркізом; кумедно бачити дві спини поруч. На перегонах його видно в тому гайку, на тій терасі, де він сидить з Лаїдою (оскільки він Алкібіад) і їсть. Він сидить, і в нього вигляд, ніби він у повітрі і летить, як стріла.
Годі про нього.
Я забула оточення: Ґро (Моріс), вічно жадібний ухопити когось під руку; Саетоне з його пишним видом, кілька інших інфузорій та інші молодики, менш примітні, але зворушливі.
Змінюють одне одного бали, вечори, концерти, перегони. На трибунах видно все тих самих графинь де Сапрісті, герцогинь де Пішов-Вон і герцогів де Босоніг. Усі високої відмінності та найвищої знаті. Видно герцога Гамільтона, як він, кульгаючи з тростиною, піднімається й спускається сходами трибун, свище з нахабним видом і зникає в зваженні.
Але найцікавіше і найзабавніше -- це іноземне оточення, нове, як Ґалве. Усі про них говорять. Вони так відрізняються від інших; мають іноземний шик серед іноземців. Але я говорила лише про осінь, а ось уже розпал зими.
Пані д'Озак з її по-дитячому дратівливим і дурним сміхом, матуся Мішель, польські племена, люди, яких ніхто не знає, зрештою -- кокотки.
Цього нещасного року нічого з усього цього.
Але повернімось до наших баранів; іду забрати Гічкок, і ми йдемо пішки; я вдягаю плащ-конспіратор і веллінґтонські чоботи. Було жарко, поки йшла до Лаїди; хотіла його зняти, але, помітивши Ламбертьє, хочу, щоб він його побачив. Обидві Ґалве у великих піднебесно-блакитних убраннях стоять біля вікон із панами. Я не впізнала маленьку -- так її змінило вбрання й блакитний бант спереду. Беру карету, щоб доїхати до будинку 17 і повернутися подивитися на Ґалве. Так вони мають не зовсім пристойний вигляд; принца немає, тож при них огидний чорний герцог де Ла Конкіста.
Увечері принцеса запалює (а ми з нею -- я й Діна) різдвяну ялинку для Наді, яку купила в «Лондон Гаус» за сто франків. Ця ялинка нагадала мені дитинство. Я його ніколи не мала, дитинства!
Покликали Фортюне, і йому дозволили вибрати; бідний малий, він був дуже радий. Огидні й нетактовні діти Анічкових нав'язалися; їм теж щось дали. Є бонбоньєрка для нас усіх, мама тощо, тощо -- навіть Соломінка й Гічкок. Сцена відбувалася в жовтій вітальні з такими дійовими особами: я, принцеса, Діна, Соломінка, Гічкок, Надя, тато і діти Анічкових. Страйкери обідали в нас; мені не подобаються ці вільні манери.
Соломінці дісталася бонбоньєрка у формі поштової посилки; було надруковано: «Посилка»; «від Серба», -- додала я.
Треба знати, що тут є один сербський пан, я не знаю його прізвища, який мешкає в пансіоні (Бюксерле), як і Тормосов, і про якого останній увесь час говорить; щоранку він приходить і каже:
— А знаєте, що Серб утнув? тощо.
Валіцький уже кілька днів жахливо нас смішить, випереджаючи Тормосова і кажучи щоранку, що то Серб проковтнув нічні сорочки, то він забрав усі папери з кабінету, а востаннє -- прогриз дзвінок. І я вже не можу думати без сміху про цього нещасного Серба. Соломінка мала цукерку в роті, коли прочитала: Серб; вона мало не задихнулася і довго задихалася від сміху, не спроможна вимовити слова.
Зрештою я, Марі, закінчую довгий ряд дурниць і йду спати. Хто має вуха, нехай слухає те, що я скажу, мрячи на подушці.
Амінь.
[На полях: Апокаліпсис нагадує мені листа, якого Валіцький написав Макарову. Кінь без хвоста і рейки без насипу -- це не птах тощо, тощо, тощо.]

Примітки

Італ. осінь.
В оригіналі англійською: waterproofs (дощовики).
В оригіналі англійською: pleased (задоволений).
В оригіналі англійською: dog-cab (двоколісний екіпаж).
В оригіналі англійською: Wellington boots.