Неділя, 14 грудня 1873

Вчора вранці мама, читаючи «Ла Ві монден», прочитала, що герцог Гамільтон одружується тощо, тощо. Соломінка підвела на мене очі.
Далі кілька коментарів Діни, мами тощо про розпродаж його конюшні.
Сьогодні вранці залишаюся біля мами, приносять газети, «Прокляті Ґаліньяні». Читаю таку статтю:
ОДРУЖЕННЯ ГЕРЦОГА ГАМІЛЬТОНА
Одруження герцога Гамільтона й Брендона, першого пера Шотландії, з леді Мері Монтегю, старшою дочкою герцога Манчестерського, відбулося в середу в парафіяльній церкві Кімболтона.
Будівлю було прекрасно оздоблено, і зібралося чисельне товариство.
О двадцять пʼятій хвилині по одинадцятій наречений, який прийшов пішки із замку, увійшов до церкви в супроводі свого дружби барона де Тейля, принца Едуарда Саксен-Веймарського, віконта Мандевіля, принца Луї Естерхазі, герцога Бофорта, графа Сендвіча, графа Ґосфорда, лорда Оссалстона, високоповажного Дж. Фіцвільяма,
високоповажного А. Бурка, полковника Стіла, пана Чаплина, пана Калкрафта й сера Сеймура Бланка. Наречений і його дружба зайняли місця біля вівтаря й чекали на прибуття нареченої.
Джентльмени розташувалися вздовж південного боку пресвітерію; лавку герцога Манчестерського на північному боці зайняли княгиня Монако, принцеса Едуард Саксен-Веймарська, графиня Сендвіч, високоповажна пані Джордж Фіцвільям, герцогиня Бофорт, панна Ейріх та інші.
Невдовзі прибули герцогиня Манчестерська й герцогиня Гамільтон і зайняли місця на північ від вівтаря. Одразу по пів на дванадцяту карета, запряжена четвіркою, привезла до воріт цвинтаря герцога Манчестерського й наречену, які пройшли крізь велику юрбу глядачів килимовою доріжкою до Янга, вікарія з Тілбрука. Після завершення церемонії свідки увійшли до ризниці й засвідчили реєстрацію; підписали її герцог Манчестерський, герцогиня Манчестерська, герцогиня Гамільтон, принц Едуард Саксен-Веймарський та інші.
Після завершення цього формального обовʼязку герцог Гамільтон провів наречену проходом і цвинтарною стежкою до воріт, де вони сіли в карету й були відвезені до замку; містечко, що складається здебільшого з однієї вулиці, на той час було густо заповнене людьми.
Весільний сніданок було влаштовано у великому шатрі, де напередодні ввечері відбувався бал. Головним тостом, звісно, був тост «За здоровʼя нареченої й нареченого», на який герцог Гамільтон відповів дуже стисло.
Близько чверті по другій наречена й наречений залишили замок у кареті, запряженій четвіркою, і вирушили до станції Кімболтон, до якої близько трьох миль, серед щирих побажань усіх присутніх. На станції Кімболтон Мідлендської залізниці вони сіли в салон-вагон спеціального потяга, що рушив до Вікенбрука, куди прибув близько пів на пʼяту; їх зустрічала почесна варта з місцевого добровольчого корпусу.
«Високоповажний» наречений і його наречена вирушили звідти до Істон-парку, щоб провести медовий місяць, і далі поїдуть до саффолкського маєтку, де місцеві орендарі влаштували їм воістину щиру зустріч.
навскоси
Бачили б ви моє обличчя, коли я читаю цю статтю; мені хочеться плакати, у мене лютий вигляд. Змилуйся!
Я складаю газету й ховаю її в комод. Ми йдемо до церкви пішки (коричнева сукня, добре). Ледве повернулися, як приходить багато людей: Федоровські, Анічковські, пан Верман, барон де Бах і ще декілька домашніх собак. Я виходжу з Полем на кілька хвилин. Люблю виходити вдвох, а не набивати карету, як бочку з оселедцями. Дядько теж у нас. Я йду до себе, а всі піднімаються до вітальні. Бачу цю статтю -- якою вона мені здається холодною. Сама церемонія вінчання нагадує похорон; не в цьому випадку, а взагалі. Якби можна було без неї обійтися, бо це ніби холодною водою на вогонь. Мені здається, що відразу після шлюбу кохання мусить набути іншої форми й значно ослабнути. Я часто помічала, що без приготувань веселіше. Сама неодноразово відчувала: бувало, почнемо танцювати, а як піду переодягнутися -- вже не веселюся, вже й охолола. Але раз ця пілюля необхідна. Я зовсім не можу уявити, що він міг би казати, що він їй каже. Він мені здається неймовірним як чоловік. Я вірю в смерть пані Савєлєєвої, бо бачила її мертвою, але не можу повірити в смерть Абрамовича -- мені здається, що він не вмер, що він має повернутися. Щодо мерців -- я розбила своє дзеркало, Діна своє, а вчора мені свербів ніс. Намагаюся не вірити в забобони. Мені здається, що це не по-християнськи; я сумніваюся, і не питатиму ні в кого, навіть у священиків, бо всі люди -- лише люди, тож кожен мусить вірити й розуміти по-своєму, бо для віри є лише Бог та ти сам. Ми всі три -- мама, тітка і я -- зійшли до саду, чекаючи на карету, але приходить пані Говард, а за нею за дві хвилини наша карета; старші -- мама, тітка, пані Говард і Валіцький -- сідають у нашу, а ми -- я, Елен, Діна і Ліз -- у їхню. І які ж ми нещасні! Ми гуляємо півтори години тільки по набережній, але, на щастя, ми були зайняті розмовою одна з одною, і були дуже спокійно вдягнені й з розкритими парасольками, так що вигляд у нас був не надто недільно-прогулянковий. Щодо мене, я майже нікого не бачила, бо була заклопотана розмовою; ненавиджу людей, які виставляють себе напоказ. Ми проїжджали вдесяте повз віллу Вітґенштайн, і я кажу Діні:
— Дивись, відчинено.
Елен: — Що?
Я: — Не знаю, це гарна вілла, тож я...
— А! Знаєш, -- каже вона мені раптом, -- що герцог Гамільтон одружився?
— Так. Цими днями, здається, з леді Мері Монтегю.
— Хто тобі сказав?
— У газетах. Як мені шкода його дружини!
(Починаю червоніти), потім, бачачи, що я червона:
— Чому ти така червона?
— Я? Червона?
— Так, ти почервоніла.
— Ти божевільна.
— Та ні ж, яка ти червона.
— Може й так, це зі мною трапляється, але чому тобі шкода дружини герцога Гамільтона?
— Бо це жахливо -- мати такого чоловіка, такого потворного й завжди пʼяного, та й зрештою він такий злий.
Ліз: — Який це герцог Гамільтон? Той, що був тут?
Я: — Ти його бачила?
— Так.
Елен: — Ти з ним знайома?
— Ні.
— Правда ж, він потворний?
— О так! Жахливий.
Ліз: — Герцог Гамільтон дуже красивий.
— Як, маленька, ти вважаєш його красивим? Ти чуєш, Елен?
Ліз: — Я його ніколи не бачила. А! Який він?
— Зараз скажу: товстий, як ця карета, червоний, як сире мʼясо, руде волосся, зовсім маленькі сірі очі, майже заплющені, і завжди пʼяний.
— Ну, дякую!
Елен, поки я малювала цей портрет герцога Гамільтона і Брандона, теж його описувала, водночас казала, що він схожий на одного з тих (на нашу думку, на [герцога] Гессенського), потім на їхнього мʼясника; зрештою, я підозрюю, що й вона мала на нього око, інакше що б змушувало її стежити за газетами, знати все, як і я. Нещодавно вона мені казала, що вся родина скандальна, потім цей опис, і як їй шкода його дружини... зрештою, у мене серйозні підозри. Хотіла б котрогось дня це в неї вивідати, спробую. Коли ми приїхали до них, вони показують нам свої нові сукні, які дуже звичайні, щоб не сказати негарні, але я їх дуже хвалила, бо вони самі від них у захваті. Вірте ж після цього в компліменти, в усе, що кажуть!
Трапляється ще одна прикрість. Говарди збираються грати комедію з Бутовськими. Чому не з нами? Ця дружба в чотирьох стінах починає мене втомлювати. Вони нас ще не запросили; якщо не запросять, я, звісно, ніколи більше до них не піду. Я дуже ображена, і треба їх попросити, не їх самих, а щоб мама сказала старій.
Як би я хотіла знати, що вони одне одному кажуть, бо бути наодинці, особливо спершу, мабуть, дуже незручно. Невже й справді одружився той самий герцог Гамільтон? Досі не можу себе змусити повірити, особливо коли згадую його в кареті... Не знаю чому, але мені здається, що під час церемонії, а особливо після, у нього був крижаний вигляд, на душі йому було тяжко, він хотів швидше піти. Його чоботи, напевно, були вкриті порохом, йому було спекотно... Але яка ж я дурна! Зараз зима, грудень, в Англії зима. О, як їм, мабуть, нудно! Або, радше, вони не знають, що робити. Дуже делікатне становище, далебі.
Дідусь дуже хворий, тобто він жахливо дивакує; говорить про заповіт -- аби тільки склав його, бо інакше зазвичай це лише слова. Мені прикро так розмірковувати, але якщо він раптово помре, чого я зовсім не бажаю, мама і тітка нічого не отримають, бо вони заміжні. Нехай Бог допоможе йому впорядкувати свої справи й продовжить його життя.

Примітки

В оригіналі італійською: «Le sciagurate». ↩
В оригіналі англійською (газетна стаття, абзаци 014.0058–014.0068). ↩
В оригіналі латиною: «Miserere» (початок Псалма 51 (50)). ↩
В оригіналі англійською: «pill». ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі англійською: «highly admired them». ↩
В оригіналі англійською: «indoors». ↩