Вівторок, 11 листопада 1873

Мій перший сніданок — це велике задоволення, і щодня я його чекаю з радістю. Але сьогодні Лемп прийшов на десять хвилин раніше, і я не встигла поснідати. Потім приходжу — все вже прибрано, і насилу роздобула поганий чай, варені вершки й солодкий хліб (а я обожнюю солоне). Це псує мені настрій.
Виходимо з Гічкок пішки (коричнева сукня, чорний капелюшок, добре) — мені з нею легко — чи принаймні стає легко. Жахливий вітер. Купую готовальню, щоб почати метричну систему, потім ходимо ще й ще, і ноги мої стомилися — підошви горять і набрякли. Я хотіла б карету, але ці двоногі ще її тримають.
Пані Проджерс проходить пішки й швидко нас випереджає. Але яка постать, яка хода! Вона дуже наслідує Джою, але ніхто, крім мене, не здогадається — настільки це карикатурно. Яка ж Ніцца жалюгідна. О, коли ж ми нарешті поїдемо!
Немає навіть лимонної шкірки — лише старі фіги; ні! — засохлі маслини. Нарешті сідаємо в карету; я беру в Камбасереса «Хімію» Труста й німецьку читанку. Пропускаємо вихід із ліцею. Я мала чесний намір працювати з четвертої до шостої, але демони мене спокусили, і я гуляю до обіду. До того ж ідемо — я, Діна й Бет (Гічкок пішла до подруг) — на фруктовий ринок Сент-Репарат; Саїд іде за нами. Кричу: «У кого огірки! Давайте — беру всі». Знайшли лише шість. Потім іду до фруктів, купую якусь погань (не те що в London House). Блазнюю з торговками, упускаю франк пʼятдесят, який так і лишаю, — і тріумфально опиняємося біля карети. Хлопчик несе за нами дива Сент-Репарату. Темніє; повертаємося, Тормосов у нас — обідає.
Не можу готувати уроки — мене змушують писати щось для справи в Ексі, яка буде післязавтра. Жорж тут від суботи.
При світлі його портрет просто вражає. Я дивилася на нього сьогодні вранці. Міс Гічкок приходить до мене — вона повернулася, дуже добра й мила, приходить мене поцілувати.

Примітки

В оригіналі англійською: «breakfast». ↩
В оригіналі англійською: «the soles are burning and enflés» (з французьким enflés). ↩