Пʼятниця, 7 листопада 1873

викресленоПлани щодо Росії, Парижа, Бадена, жалі за герцогом у кареті.
Їздила верхи з Полем о пів на пʼяту — трохи пізно, зате не так гаряче. На початку не могла як слід рисити, тільки наприкінці мені вдалося. Була різна публіка. Деді-Бреді теж. Але нещасний Поль мавпує Халкіонова й їздить дуже погано. Посеред набережної бачимо, як наближається кавалькада — Арсони й пані Одіффре. Вони скачуть галопом, ми рисимо, але щойно ми підʼїжджаємо зовсім близько, мій кінь стає дибки, підскакує й пускається галопом. Кавалькада зчиняє пронизливий крик.
За мить Арсон зупиняється — «порятувати» — але все обходиться чудово, і ми спокійно їдемо далі.
Сьогодні ввечері я наробила й наговорила стільки дурниць, особливо міс Гічкок, що зовсім утомилася. Зіграла канарку, кажучи, що це російський гімн, і так далі.
Піту стає дуже злим, і мама казала мені не підходити до нього:
— Він відкусить тобі кінчик носа.
— Я його повішу.
— Буде запізно.
— Тоді я повішу всіх, вас усіх.
— Буде все одно запізно.
— Ну тоді я повішуся сама.
Тоді княгиня каже:
— Знаєте, що вам краще зробити? Повіситися на шию герцогові Гамільтону.
— Ви завжди маєте сказати якусь дурницю.
Ці люди мені набридають. Валіцький теж. Вчора я казала, що Баден без рулетки такий самий чарівний, як і з нею, що минулого літа було чарівно, що було багато людей.
— Так, каже Валіцький, Гамільтон прогулювався зі свинею.
— Це неправда, це дурниці.
— Ні, справді, каже мама, а потім тітка:
— Не герцог, а Карло, і так далі.
Я дуже зашарілася. Вони не знають, як ображають мене своїми недоречними жартами, — і все ж я жадібно ковтаю все, що кажуть про нього, і найбільше моє щастя — чути, як про нього говорять. Ще сьогодні вранці за сніданком дідусь почав розповідати Гічкок історію Ренара; я заходжу, щоб почути, як вимовляють його імʼя й повторюють його слова, — і потрапляю в пастку, бо дідусь сказав при Гічкок, коли я була в кімнаті, «коханка» й назвав Джою. Дідусь справді дурний, що не розуміє: є речі, які не кажуть при дітях, тим більше при сторонніх.
Ось мій улюблений, заповітний і бажаний план: поїхати в березні до Росії — закінчити ці справи, що мене отруюють; повернутися восени за кордон, до Парижа, влаштуватися там як слід; навесні — в Англію, а влітку — до Бадена, який я обожнюю, де я була щаслива. Коли б Бог дозволив цьому здійснитися! Я молитимуся, намагатимуся заслужити це щастя, не буду злою. Коли говорять про Баден, я кусаю губи, щоб не заплакати з досади; не можу собі простити, що не поїхала туди останні два літа. А коли мені нагадують той день, коли я хотіла (повертаючись із Парижа) зупинитися на день у Бадені, — відчуваю, як щось нестерпно задушливе підступає мені до горла, я червонію й плачу. Тоді я плакала дві години і ніколи цього не забуду; цей сумний спогад залишиться зі мною і мучить мене навіть зараз. Бет мала нахабство сказати, що я краща за Говардів.
У Елен і Ліз є російські костюми — думаємо, вони влаштують костюмований бал. Я переймаюся костюмом; хочу мати кращий вигляд, ніж учора поруч із ними. Хочу бути гарною.
Піту позавчора подер капелюшки Соломінки; вона переїхала до пані Данілової — ми думали, що з нею покінчено, та нічого подібного. Вона обідала в нас учора і снідала сьогодні — і нітрохи не привітніша.
Далекі друзі — справжні друзі.
Мій любий батько їде до Ніцци. Тварюка!

Примітки

В оригіналі англійською: «succeeded». ↩
В оригіналі англійською: «You know what you will better do, hang yourself on the neck of the Duke of Hamilton». ↩
В оригіналі англійською: «You have always something stupid to say». ↩
В оригіналі англійською: «breakfast (not lunch)» (Марі уточнює: не ланч). ↩