Субота, 25 жовтня 1873

Учора ввечері я щойно заснула, як чую стукіт у двері — це Діна й Поль.
Я не знала, чого вони хочуть, і посилаю їх до біса, але мене кличуть, кажуть, що мама дуже хвора; тоді я вдягаю пальто й спускаюся вся сонна. В їдальні мама сидить на стільці в жахливому стані; навколо всі з тривожними й збентеженими обличчями. Я бачу, що їй дуже погано. Вона, каже, хоче ще раз побачити мене перед смертю. Мене охоплює жах, але я цього не показую.
Це жахливий нервовий напад — ніколи ще не було так сильно. Всі у відчаї! У бідного Жоржа від страху очі божевільні.
Посилають за Ребергом і Макаріо. Розсилають на всі боки слуг шукати ліків. Ніколи я не зможу передати, якою була ця жахлива ніч! Мене будять опівдні. І знову мама без упину каже, що помирає!!
Розбудили Анічкових — вони одразу прибігли. Я весь час сиділа в кріслі біля вікна; і без мене було досить людей, щоб робити те, що потрібно. Та й я не вмію доглядати хворих, ненавиджу дивитися на це; це дивне почуття — я відчуваю якусь огиду.
О, я була дуже нещасна! Ніколи ще так не страждала — хоча ні, 13 жовтня я страждала стільки ж, але інакше.
Одної миті мамі стало дуже зле, і я не могла стриматися — з криком покликала Валіцького.
Але це жахливо! Перша думка, що мені спала на гадку, — молитися.
Лікарі безперервно приходили й виходили. Нарешті за допомогою гірчичників і невідомо скількох інших жахіть вдалося дещо зробити; маму поклали в її кімнаті, і ми всі були навколо ліжка. Але їй ще не краще — лише о третій годині вдалося щось зробити.
О! Коли я згадую цю ніч, мене тіпає! Це жахливо! Лікарі кажуть, що ці напади дуже небезпечні й не можна, щоб вони повторювалися, бо... О, це жахливо!
Це було так жахливо, що я не можу описати. Але, слава Богу, небезпека минула. Ми всі спокійніші й залишаємося в її кімнаті. Як море, що після великої бурі стає тихим і здається замерзлим, так і ми всі після таких великих хвилювань сиділи спокійно разом, так спокійно, що я не розуміла, що відбувається. Крім зовнішнього спокою, в душі кожного панувало досконале блаженство і така лагідна тиша, що, здається, ніколи ми не були такі щасливі. Першим це сказав Жорж. Бідний Жорж — він був так наляканий, що не наважувався зайти, але стояв біля дверей з безтямним поглядом і розпитував тих, хто виходив.
Іду спати, третя година.
Але змінилося ось що: майже весь цей час до моєї тривоги долучалося нещастя з Гамільтоном, і ніколи я так живо й глибоко за ним не шкодувала. Я кинулася на ліжко зі словами: О Гамільтон! О Гамільтон! Але я стрималася й на колінах подякувала Богу за порятунок мами.
Прокидаюся о чверть на одинадцяту. Сьогодні вранці в мене мало бути троє вчителів — із сьомої до пів на дванадцяту. Мама прийшла вранці до сусідньої кімнати. Їй трохи краще.
Спускаюся снідати, і дідусь починає чванитися своїми почуттями. Я йому це сказала.
Учорашній спокій і блаженство панують і сьогодні. Я жахливо втомлена. Вранці Діна каталася верхи — бачила пані Проджерс із новим. Ми виїжджаємо о третій, а мені здається — дванадцята. Я відправила корсажі до Ворта. На прогулянці ми бачили Вітґенштайна з його красунею. Вітер жахливий. Ми повертаємося по Діну, і біля дверей я бачу валізу — що таке? Мені кажуть — Маркевич; я вискакую з ландо, питаю: що? як? де? — не встигаю закінчити питань, як відчуваю, що мене хтось хапає. Це Соломінка. Вона така рада мене бачити, така зачарована, така щаслива! Я теж дуже рада її бачити. Думала, вона мене задавить поцілунками. І миттю тисяча питань! Я веду її до себе, показую їй свої сукні (вона велика поціновувачка).
Вона мала провести зиму в По; провела там два дні й, не в змозі знести нудьгу цього міста, приїхала до Ніцци. Мама, яка спала, прокинулася; Соломінка йде до неї. Знову тисяча вигуків, поцілунків, питань, відповідей. О пʼятій ми виходимо з Соломінкою, їдемо на прогулянку.
Гадаю, Бет і Соломінка не покусають одна одну; обидві проти цієї дикої перської, і мають рацію. А ще обидві люблять морозиво до обожнювання. Ми знову бачимо Вітґенштайна — вони нас обганяють. Ця жінка на нас дивиться; думаю, цей тупий Вітґенштайн сказав їй, що ми почервоніли того разу. Він напивається як свиня, і вигляд у нього лютий та отупілий. Ми їх обігнали ще раз, коли вони поверталися додому. Видно, що це руське порося, й поводиться як свиня; він скидається на чоловіка Субіз — такий жалюгідний біля своєї кокотки.
Герцог Гамільтон теж мав кокотку, але поводився шляхетно, як вельможа, як пан. Його ніколи не бачили привʼязаним до спідниці подібної жінки.
Примітка упорядників
[Малюнок Марі]
Ми йдемо до London House, де бачимо цю тварюку Паттона. Соломінка запитала, чи я й далі веду щоденник.
— Так, — каже Валіцький, — і сім томів уже відправлено герцогу Гамільтону.
Усі приходять до мене, і ми говоримо про наші подорожі.
Соломінка каже:
— Гріця випросив у мене твою фотографію й сказав, що вона миленька, завжди добре вдягнена.
— Яка скотина! Миленька! Для руського порося, як ти, я «миленька»?!
Тупе порося, мені тебе шкода! Я відчуваю лише жалість і зневагу.
У мого найдорожчого батька є французька актриса Дюроше, їй сорок два роки. Він закоханий (?) у неї, купує їй діаманти й зробить нам ласку приїхати до Ніцци з нею.
Вона живе в нього, а його сестри, пані Тютчеві та інші, приходять до нього, і вона теж, ця жінка. У Росії таке свинство, що мій родитель анітрохи не соромиться; після театру вони вечеряють і сідають до карети на очах у всіх і їдуть додому — мій батько й актриса.
Товариство зовсім не шоковане, і ніхто нічого не каже, коли пан Башкірзев [sic] зʼявляється з Дюроше, а потім іде розмовляти з порядними пані. В тому самому саду, в ресторані, накрито два столи: за одним — Дюроше, мій батько та інші; за другим — порядні пані, і мій батько посеред вечері переходить від одного стола до іншого без жодного сорому.
Я наводжу це як один із прикладів свинства російської провінції. Ми згадуємо, а точніше мама й ми розповідаємо Бет історію мого викрадення. Соломінки не було. Паттон прийшов читати донос Фійки.
Увесь цей день такий спокійний, такий приємний, такий щасливий.
Соломінка захоплюється моєю кімнатою, моїм смаком, моїми сукнями, черевичками, моїми... вже не знаю чим — усім, одним словом.
Бет і Соломінка сходяться на тому, що я найприємніша в усій родині. Вони мене дуже люблять, і Соломінка сказала, що любить мене надзвичайно.
Романи мого батька відомі всім. Яке ж свинство в Росії! Ні, я не житиму в Росії, я хочу бути англійкою.
Соломінка житиме в нас до приїзду англійки.
Бет отримає дві тисячі франків від свекрухи. А я оплакуватиму свого герцога.

Примітки

В оригіналі англійською: «I feel only pity and contempt.» ↩
В оригіналі латиною: «pater». ↩