❦
Пʼятниця, 24 жовтня 1873
Vendredi 24 octobre 1873
Валіцький ні з того ні з сього дошкуляє мені герцогом Гамільтоном. Кожне слово — шпилька, що ятрить рану. (Маяр приїхала). Я помічаю, що від часу цього одруження я говорю таким квітчастим стилем, що стає безглуздо. Ми виїжджаємо о четвертій, я хотіла о третій, але треба було перекладати папери з Росії — знову для Палажки.
Walitsky sans rime ni raison m’ennuie avec le duc de Hamilton. Chaque parole est une épingle qui pique la blessure. (Maillard est arrivée). Je remarque que depuis ce mariage je parle d’un style si fleuri que ça devient bête. Nous sortons à quatre heures, je voulais à trois, mais il fallait traduire des papiers de Russie toujours pour Palajka.
(Зелена сукня, непогано.) Сьогодні я негарна. Іде дощ, але коли ми виїжджаємо, досить розпогоджується, хоч і без сонця. Ми бачимо Вітґенштайна — це подія в Ніцці, особливо тепер.
(Robe verte, pas mal) je ne suis pas jolie aujourd’hui. Il pleut, mais au moment de sortir le temps devient assez beau, bien que sans soleil. Nous voyons Wittgenstein, c’est un événement à Nice surtout maintenant.
Княгиня мене смішить. Ми знову його проминули, і я почервоніла. Це огидно — так червоніти! Ще куди не йшло для Вітґенштайна чи когось подібного, але часто я заливаюся багрянцем через таких нікчем, як Одіффре, наприклад, і навіть (о жах!) Саетоне!
La princesse me fait rire. Nous l’avons encore passé et j’ai rougi. C’est abominable de rougir ainsi ! Ce n’est rien encore pour Wittgenstein ou quelque chose dans ce genre, mais souvent je deviens écarlate pour de telles saletés; comme Audiffret par exemple, et même (oh ! horreur !) Saëtone !
Сподіваюся, він цього не бачив. Ми побачили його, Вітґенштайна, ще раз, і цього разу всі троє почервоніли. Як це смішно! Якщо він це бачив, то, мабуть, вважає нас за божевільних, або подумає, що ми червоні як кримські яблука1.
J’espère qu’il ne l’a pas vu. Nous le vîmes lui, Wittgenstein encore une fois et cette fois toutes les trois nous devînmes rouges. Comme c’est ridicule ! S’il l’a vu il doit nous prendre pour des folles ou bien il pensera que nous sommes rouges comme des Crimea-apples.
Нарешті в мене є будильник.
J’ai enfin mon réveil.
Вікна пані Проджерс відчинені; штори, квіти, меблі розставлені — все свідчить, що красуня Ніцци повернулася.
Les fenêtres de Mme Prodgers sont ouvertes; les rideaux, les fleurs, les meubles arrangés, tout annonce que la belle de Nice est de retour.
Я спокійно говорю про герцога, не червоніючи, навіть кажу, що він гарний. Княгиня знала герцогиню Манчестер і її доньку, немовля двох-трьох років. Вона каже, що тій дитині тепер має бути двадцять два — двадцять три роки.
Je parle tranquillement sans rougir du duc, je dis même qu’il est beau. La princesse connaissait la duchesse de Manchester et sa fille un bébé de deux ou trois ans. Elle dit que cette enfant doit avoir vingt-deux, vingt-trois ans maintenant.
Вона зі сміхом каже, що скоро оголосять, ніби герцог Гамільтон утік від нареченої, щоб одружитися з панною Марі де Башкирцевою. Якщо він і втече, то хіба тоді, коли помре стара герцогиня Гамільтон.
Elle dit en riant que bientôt on va publier que le duc de Hamilton s’est enfui de sa fiancée pour épouser Mlle Marie de Bashkirtseff. S’il s’enfuira ce ne sera que si la vieille duchesse de Hamilton meurt.
— Навіщо б він тікав — він обожнює наречену, і вона красуня, і вона його обожнює.
— Pourquoi s’enfuirait-il, il adore sa fiancée et elle est belle et elle l’adore.
— Вона, мабуть, красуня, і він її, безсумнівно, обожнює.
— Elle doit être belle, et il l’adore sans doute.
— Так, вони обожнюють одне одного.
— Oui ils s’adorent.
Ах! Оці «вони обожнюють», «він обожнює», «вона обожнює»! Навіщо вона це каже? Наче мені мало моїх мук. Бувають хвилини, коли я забуваю, але бувають і такі, коли хочеться розбити собі голову. Я хотіла б, щоб папір умів передати, яка глибока меланхолія панує в моїй душі. Як я нещасна й як я за ним шкодую.
Ah ! ces « ils s’adorent », « il adore », « elle adore » ! Pourquoi dit-elle ça ? Comme si je n’ai pas assez de mes tourments. Il y a des moments où j’oublie, mais il y en a aussi où je voudrais me briser le crâne. Je voudrais pouvoir faire dire au papier quelle profonde mélancolie règne dans mon âme. Comme je suis malheureuse et comme je le regrette.
І подумати, що я ніколи з ним не говорила; я бачила його десять чи пʼятнадцять разів зблизька, решту разів завжди здалеку або з карети.
Et dire que je ne lui ai jamais parlé, je l’ai vu dix ou quinze fois de près, les autres fois toujours de loin ou en voiture.
Але я чула його голос і ніколи його не забуду. Поки він говорив з кіньми, я слухала його й перетворилася на одне суцільне вухо. Я слухала його слова, і цей голос увійшов у мою душу й залишиться там назавжди.
Mais j’ai entendu sa voix et je ne l’oublierai jamais. Pendant qu’il parlait aux chevaux je l’écoutais et n’étais qu’une oreille. J’écoutais ses paroles, et cette voix est entrée dans mon âme et elle y restera toujours.
Вкладка · annotation de Marie, 1880
[Примітка: 1880. Я його зовсім забула, його голос.]
[Annotation : 1880. Je l’ai complètement oubliée, sa voix.]
Що більше кажу, то більше хочу сказати! Здаюся — ніколи не зможу написати того, що відчуваю, навіть вимовити. Так, я могла б це сказати, але йому; тоді я могла б сказати йому точно, що відчувала, мої очі сказали б йому це, він би мене зрозумів!!
Plus je dis plus je veux dire ! J’y renonce, jamais je ne pourrai écrire ce que je sens, même pas dire. Si, je pourrais le dire, mais à lui, alors je pourrais lui dire exactement ce que j’ai senti, mes yeux le lui diraient, il me comprendrait !!
О Боже! Ти бачиш, що я кажу правду. Що я його справді кохаю.
Oh ! mon Dieu ! Vous voyez que je dis la vérité. Que je l’aime véritablement.
Мабуть, я дуже нагрішила, якщо мене так покарано! Безсумнівно — інакше Бог не карав би мене. Ах!.. я хотіла ще, але не можу. Я як ті нещасні художники, що задумують картину, яка перевищує їхні сили.
Je dois avoir péché beaucoup, pour être ainsi punie ! Sans doute oui, autrement Dieu ne me punirait pas. Ah !... je voulais encore, mais je ne puis. Je suis comme ces peintres malheureux qui inventent un tableau au-dessus de leurs forces.
Я його кохаю і його втратила! — ось усе, що я можу сказати, і це говорить більше, ніж що завгодно на світі.
Je l’aime, et je l’ai perdu ! - voilà tout ce que je puis dire, et cela dit plus que tout au monde.
Після обіду я співала й зачарувала всю бурхливу родину, крім дідуся. Але я не хочу розсипати перли перед свинями.
Après dîner j’ai chanté et enchanté toute l’orageuse famille excepté papa. Mais je ne veux pas répandre des perles devant des cochons.
Примітки
В оригіналі англійською: «Crimea-apples». ↩