Неділя, 12 жовтня 1873

Будильник мене не розбудив, і я спала до десятої. Жозефіна прийшла запитати, чи йду до церкви. Звісно, йду (некрашена сукня, добре). Вітер огидний.
Усі йдуть грати в крокет; влаштовуємося під деревами. Я try грати, але сонце мене пече й вітер зриває капелюх. Я розсердилася й кинула гру.
Їдемо відвезти документ до Абріаля — все та сама справа цієї проклятої дівки! Мама пробачила їй крадіжку, а цей змій подає позов за наклеп. Але зараз її переслідуватимуть, цю гарпію!
Вітер доводить мене до шалу, тато теж. Він садить поруч із собою Ренара й сідає так широко, що мені лишається крихітний куточок. А мене так дратує, коли щось торкається!... Плече тата торкалося мого з кожним кроком коней. До того ж сонце мене пекло, а парасольку відкрити не могла — тато надто близько. Але все має кінець. Тато повертається додому.
Людей ще мало, мені нудно, вітер розтріпує волосся й перо капелюха, все летить мені в ніс — ах, яка нещасна прогулянка! With an indescriptible [sic] relief повертаюся, трохи приводжу себе до ладу. Стає свіжіше, з'являються люди. На концерті лише кілька екіпажів. Зате є молодий Одіффре — це краще, ніж нічого. Він став гарніший; тепер можна сказати — симпатичний хлопець. Він не в моєму стилі, але симпатичний. Зупиняємося неподалік від молодої зграї: Одіффре, Саетоне й ще один ідіот. Вони проходять повз нас, зупиняючись кожних десять кроків, щоб мати можливість безтурботно зупинитися перед нами. Княгиня мені каже:
— Подивіться, вони щось про вас говорять; ось той заговорив, і вони дивляться.
— Нехай. Це не новина.
Вони не глузували. Яка я дурна! Ще б пак, що не глузували!! Починає холодати; повертаюся ще раз переодягнутися (зелена сукня, блакитний капелюх — чудово); ця сукня й цей капелюх мені надзвичайно пасують. Цього разу й мама виходить. На ній вишитий плащ із пір'ям, чорний, брошка Червоного Хреста і паризький капелюх. Вона дуже красива, і я цим пишаюся. Ах, якби вона хотіла доглядати за собою! Знову бачимо зграю; під кінець прогулянки мій веселий настрій повертається, і я розважаюся — особливо з моменту зеленої сукні.
Як щасливо, коли задоволений собою! Я така буваю інколи — сьогодні трохи, десь о п'ятій.
Ах, коли ж він приїде, Боже мій?
Будинок Джої весь зачинений.
[Закреслено: Я кохаю; якби він знав.]

Примітки

Пробую (англ.).
З невимовним полегшенням (англ.; у Марі помилка: «indescriptible» замість «indescribable»).