Понеділок, 29 вересня 1873

Іменини тітки, Бет, її доньки і маленької Віри Анічкової. Виходжу з Полем, ми беремо фіакр і їдемо до мами, Діни та Валіцького на фруктовий ринок. Ми справили враження на цих бідних ніццянців. Я їла дуже добрий виноград. Звідти їдемо до Самуельса, і ми з Полем купуємо валансьєнську хустинку для тітки й цукерки для дітей. Це було ціле єврейське весілля — зупинялися, йшли, поверталися, сперечалися.
Вдома ціла історія... Палажка нагрубила, і Валіцький її покарав. Вона не ночувала вдома й усі ці дні виходить без дозволу, поводиться зухвало й нічого не робить. Сьогодні вранці прийшла із солдатом забрати свої речі, але улагоджують, хочуть показати, хто вона така. Адам втручається, підозрюють якісь інтриги барона. Останніми днями тільки про це й мова.
Нікчемна дівка бреше огидно — сказала, що тітка її побила. Від цих слів у мене волосся стало дибки! Який жах! Хіба тітці колись таке снилося!! Приходять осли (Анічкови). Їду в місто з Бет (зелена сукня, блакитний капелюх, добре) — цей капелюх мені дуже личить, але на мене надто дивляться. Він занадто обʼємний, я візьму тільки чорний. Полили вулиці, можна подумати, що йшов дощ, а я люблю Ніццу в дощ — тільки тоді я її й терплю. Ми пройшлися від Ліонів до Портальʼє, де зайшли подивитися на картини й старовинні меблі. Як я люблю красиві речі й як я їх розумію. У Портальʼє та сама Катерина, що на дачі. Обід готується. Мене трясе від думки про цей обід. Хто в нас буде!! Оргешко, Маното, Лефевр і Абріаль!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Sacrediou (як кажуть ніццянці), що за публіка!
Мама така добра, що до всіх виявляє шану, але я... я не ангел, і визнаю, що наволоч, яка обідає в нас, мені вкрай неприємна. Чи варто заради таких брудних пащек влаштовувати обід?! Треба було замовити в Ґала шість обідів, десять пляшок Медоку й накрити стіл на кухні — от і досить із них!
О Боже, за який гріх мене оселили в такому бруді, як Буффа! Я щодня оплакую нашу дорогу, кохану, обожнювану Аква-Віву — сльози навертаються на очі. Ах, як би я хотіла змінити квартиру!!! Нарешті прибуває шановна наволоч. Вони навіть їсти не вміють. Я залишаюся в зеленій сукні — не буду вбиратися заради мужиків. Я, слава Богу, сиділа між Бет і дідусем. Все це галасує, говорить, жує, ковтає!
Неможливі манери. Я була готова ридати. Мама не дивилася, хто там є, а за законами гостинності як-не-як грала господиню дому. Як вона щаслива — все витримує! Або, радше, вона добра й не втомлює інших своїми стражданнями, як ваша покірна слуга. Я певна, що вона відчувала те саме, що й я, але приховувала — по-перше, щоб не робити скандалу, по-друге, заради мене. Заради мене — марно. Мені не потрібні пособники. Я й так занадто добре бачу, на жаль. Іноді я хотіла б помилятися. Під кінець курять, кричать. Хоч топися в першому-ліпшому струмку. Я зробила краще — випила вина й трохи захмеліла. Бет змалювала картину: коли до нас прийдуть гості, то застануть на одній канапі Гамільтона, що хропе пʼяний, а на іншій — вашу світлість, так само.
Це добре — обід без церемоній, але з рівними собі, а не з мавпами, непотребом, наволоччю, нікчемами, мужиками!!! Цей Маното вульгарний як сто вісімдесят волів!
Після цієї пишної трапези достойні гості піднялися до розкішної вітальні Бакіс величними чорними сходами, покритими божественним килимом і небесними поручнями. Я трималася в кутку (не тому, що я могла б принизитися, адже я піднімаю того, кого удостоюю честі, а не опускаюся сама), а тому, що не почувалася вільно. Серед мужиків, серед селян я вільна, весела, але з цими нейтральними істотами — не можу. Мене попросили зіграти. Я добре зіграла анданте з концерту ля мінор Мендельсона — не сподобалось. Маното зіграла «Дочку мадам Анґо» — сподобалось. Мене примусили зіграти ще й етюд, який я відбарабанила як-небудь. Що ті перли свиням! Лефевр заспівав пісеньку, яку я чула від Малезьо. Бідолаха, яке посміховисько! Після кожного куплета шалено аплодували, собаки гавкали, кіт нявкав, діти стукали й кричали, а мавпа з переляку тікала на штори. Було досить кумедно.
на полях
Це нагадує збори.
Боже, Боже, визволи мене від цієї вілли й від цієї публіки!!!!!!!!!!! За який гріх мене так покарано! До цього проклятого року ми жили як годиться, але від цієї проклятої Бакіс ми перетворилися на буржуа, на Маното, на жах, на Данілових, на жалюгідних буржуа. О! заради Бога, яке убозтво! Чи довго це триватиме? Бог знає, як я страждаю!
Я від цього хвора. І не можу сказати — бо влаштують сцену! О! змилуйся. Треба змінити квартиру. Інакше я помру! Ах! Господи, зглянься наді мною!
Сходи, вхід, вітальня маленька, жалюгідна, клітка для годування худоби — огидна, жахлива. Я ніколи не зможу описати своє горе! Жорж зі мною згоден. За кілька хвилин до сну спускаюся до корчми (читай: їдальні) і поговорила з Жоржем. Він цілком згоден. Діна хотіла блиснути в рожевій сукні, яка так пасує до Буффа і до її круглих, негарних, зівʼялих плечей. Вона їх виставляє й вважає красивими. Щаслива наївність!
Вона дуже негарна — ні, навіть не те; але незграбна, проста й вульгарна. Вона гадає, що має гарний вигляд, коли змішує буржуазні манери з манерами французьких акторок.
Боже, витягни мене звідси, благаю Тебе! Але яке затемнення спіткало мій розум, коли я дозволила зняти цю корчму?
Ні, годі потурати. Я намагалася ні в що не втручатися — і ось, ми живемо в норі, ось результат! Треба знову взяти віжки правління до рук — і щоб усе йшло у звичному порядку.
Ах! коли я думаю, ким ми стали з Буффою і літуванням у Ніцці!!
Боже, Боже, врятуй мене!

Примітки

Ніццьке діалектне лайливе слівце (фр. sacredieu, приблизно «свят Боже!»); Марі наводить його саме як місцеву вимову. ↩
В оригіналі англійською: «abettors». ↩
В оригіналі англійською: «ladyship» (іронічно). ↩