Субота, 6 вересня 1873

Від Ворта — хустка. Замовила в кольорі тет-де-негр.
Перший урок із паном Брюне: література, граматика, риторика, історія, міфологія. Це було щось на кшталт іспиту.
Валіцький говорить такі речі Макарову, що мама, яка лежала в себе в кімнаті, і я — ми качалися зо сміху. Чи можна (Макаров питає поради щодо подорожі до Генуї, він їде) дістатися Генуї маленьким човном; що на це піде два дні, або купіть гумовий круг, можна допливти від Савони до Генуї, потім він розмовляє серйозно, а за якийсь час знову:
— Там трапилася аварія (справжня), і люди тягли локомотив, а пасажири видиралися на гору, бо тунель обвалився.
Мовляв, Мак-Маон поїхав до папи, а той відмовився його прийняти, заявивши, що не визнає республік і не має справи з президентами. Мак-Маон як людина військова викликав його на дуель, але вийшов кардинал Антонеллі й сказав Мак-Маону, що папа не може битися на дуелі і не вміє поводитися з пістолетами. Далі купа неймовірних дурниць, які я забула. Сцена відбувається ввечері, вони самі, мама лежить, а я поруч з нею. Ще, мовляв, треба раз подихати арнікою, біля Конте є якась перекисна вода. Бідний Макаров не спатиме і дихатиме своєю арнікою. Все це Валіцький виголошує з піднесеною серйозністю.
Читаю уривками «Обрив» — там такі кумедні сцени; сон Вікентьєва — надсмішний. Читаючи пошепки, я вибухнула, як бомба. Ніколи не читала нічого смішнішого, природнішого й із таким гумором.
Справді, попри зневагу до романів, я хочу прочитати «Обрив». Райський часом нудний, але решта чарівна. Бабуся — велична, Марфінька — як багато хто. Вєра — божевільна, Марк — зухвало своєрідний, Вікентьєв — сповнений гумору й живості. Кожне його слово кумедне. Пʼять снів оригінальні й гарні. Діна хоче переказувати сон Вікентьєва як свій, тільки підмінивши імена: замість Ніла Андрійовича — Ніколя, замість Поліни Карпівни — пані Віжʼє тощо. Ніколи не читала нічого смішнішого за цей сон. Треба прочитати все, щоб оцінити жарт. Якщо не знаєш персонажів, це нічого не варте.
На балконі при місячному сяйві ми з Діною грали в привидів. Під тюлем я була страшна. Діна благала мене припинити.
Знову зайшла мова про Гамільтона; княгиня спитала мене (розмова про пані Паскевич, Карло тощо), чи я чула, як Паскевич розмовляє англійською (ми розмовляємо англійською), і про кількох інших — чи герцог добре розмовляє:
— Я ніколи не чула.
— Але ж ви чули, як він розмовляв, він був поруч із вами.
— Так, одного разу, французькою.
— Він, напевно, страшенно калічить мову.
— Навпаки, дуже добре.
Потім заговорили про перегони монсеньйора Карло. На згадку про Гамільтона я почервоніла — мама відвернулася.
Усе життя мені буде чого червоніти. Чому інші вибрикують, як скажені — й не червоніють?!
Вкладкаpage intercalée
[Вкладена сторінка: О означало, що я бачила Бореля — скільки О, стільки разів я його бачила. Хрестик Х — що я на нього дивилася, а кілька хрестиків — що він дивився на мене.]
Вкладкаannotation de Marie, 1875
[Приписка: березень 1875:
Ти хочеш неможливого, він ніколи не зверне на тебе уваги, а якщо й одружиться — то не з тобою! Хто ти така? Маленька дівчинка, навіжена.
Не бути забобонною — хіба це можливо, коли бачиш такі речі, коли так пророкуєш, коли наперед відчуваєш, що станеться, і мучишся цим!
Це жахливо, як точно я передчувала — жахливо!]
Вчора йшов сильний дощ, і позавчора теж; прохолодно. Сьогодні вранці холодно — я щаслива, я живу, дихаю, відроджуюся.
Мама віддає мені свої сорочки, що прийшли з Парижа. Вони без рукавів — вона таких не любить. А я саме такі люблю.
Пишу при місячному сяйві, точніше — при хмарах, місяця не видно. У мене гарні очі — і я їх псую. Це востаннє я роблю таку дурницю; дуже темно, ледве бачу.

Примітки

Тет-де-негр (букв. «голова негра») — назва темно-коричневого кольору, поширена в ХІХ ст. ↩
В оригіналі англійською: «humour». ↩