Вівторок, 2 вересня 1873

Перший день після перерви в навчанні — встаю о п'ятій. Читала «Обрив», але в мене ніколи не вистачає терпіння дочитати роман до кінця. Написала Лізі, відповідала на її позавчорашнього листа. Нинішній день особливо буремний, усі сваряться. Дідусь нестерпний, він зрештою мамі на голову сяде!
Я говорила голосно, хотіла, щоб мене почули посеред цього хаосу, а мене взялися лаяти; я хотіла пояснити, все ще голосно, але моє пояснення прийняли за сцену.
Відтепер більше не буду пояснюватися, щоб виконати свою обіцянку (сіра сукня, гарно). Взяла в мами медальйон — білий щиток з червоним емальованим хрестом. Англійська прикраса, проста, але гарна. Їду з княгинею по різних справах: по-перше, віддати на позолоту моє дзеркало-псіхе (це не зовсім псіхе, але все ж). Купити олівець, віддати полагодити мої ґудзики-кульки й купити білого тюлю, щоб прикрасити ліжко. Зроблю щось гарненьке, люблю мати гарне ліжко. Воно буде все в білому тюлі, просте й елегантне. Звісно, я б хотіла щось вишуканіше, але в найманій квартирі, та й ми від'їжджаємо з Ніцци щонайменше через рік — не варто витрачати час і гроші. Як тільки влаштуємося в Парижі, матиму ліжко все біле й кімнату всю білу або небесно-блакитну. Навіть у Парижі я зроблю ліжко з тюлю і мусліну в такому дусі; атласу, золота, мережив, алькову, освітлення — такого, як я хочу, — мати не зможу, поки я незаміжня. Після обіду виїжджаю в кареті без капелюха, вже темно, світить місяць. Дідусь починає свою літанію — він справді осоружний. Княгиня каже, що збожеволіла б, якби жила з ним. Ім'я Гамільтона згадували кілька разів, я знову почервоніла, але темно.
Тато каже між іншим:
— Гамільтон, її чоловік... (Джоя).
Хіба можна повірити в таку ганьбу? Він, герцог Гамільтон — нащадок якогось королівського роду — одружитися з якоюсь... ні, я не можу в це повірити. Вона досі в Ніцці. Щоліта в цю пору вона приїздить до Ніцци. Мама бачила, як вона сидить на балконі зі своєю мавпою і двома лисицями.
Хай що я собі кажу, цей Гамільтон мені страшенно подобається, я справді його кохаю. Щохвилини думаю про «його мордочку».
Приходив Бенса, я дала йому список предметів, щоб він прислав мені професорів із ліцею.
Нарешті візьмуся за роботу. Через цю негідницю Коліньйон і через подорож я втратила чотири місяці. Це величезна втрата!
Читала в «Дербі» про перегони в Поршфонтені — герцог був відсутній, з його конем шахрували. Шукала його марно.