Вівторок, 2 вересня 1873

Перший день після перерви в навчанні — встаю о п'ятій. Читала «Обрив», але в мене ніколи не вистачає терпіння дочитати роман до кінця. Написала Лізі, відповідала на її листа дводенної давнини. Сьогоднішній день особливо буремний, усі сваряться. Дідусь нестерпний, він зрештою мамі на голову сяде!
Я говорила голосно, хотіла, щоб мене почули посеред цього хаосу, а мене взялися лаяти; я хотіла пояснити, все ще голосно, але моє пояснення прийняли за сцену.
Відтепер більше не буду пояснюватися, щоб виконати свою обіцянку (сіра сукня, гарно). Взяла в мами медальйон — білий щиток з червоним емальованим хрестом. Англійська прикраса, проста, але гарна. Їду з княгинею по різних справах: по-перше, віддати на позолоту моє дзеркало-псіхе (це не зовсім псіхе, але все ж). Купити олівець, віддати в ремонт мої ґудзики-кульки й купити білого тюлю, щоб прикрасити ліжко. Зроблю щось гарненьке, люблю мати гарне ліжко. Воно буде все в білому тюлі, просте й елегантне. Звісно, я б хотіла щось вишуканіше, але у знятій квартирі та коли ми від'їжджаємо з Ніцци щонайменше через рік — не варто витрачати час і гроші. Як тільки влаштуємося в Парижі, матиму все біле ліжко й кімнату білу або блакитну. Навіть у Парижі я зроблю ліжко з тюлю і мусліну в такому дусі; атласу, золота, мережив, алькову, освітлення — такого, як я хочу, — мати не можу, поки я незаміжня. Після обіду виїжджаю в кареті без капелюха, вже темно, світить місяць. Дідусь починає свою літанію — він справді нестерпний. Княгиня каже, що збожеволіла б, якби жила з ним. Ім'я Гамільтона згадували кілька разів, я знову почервоніла, але темно.
Тато каже між іншим:
— Гамільтон, її чоловік... (Джоя).
Хіба можна повірити в таку ганьбу? Він, герцог Гамільтон — нащадок якогось королівського роду — одружитися з якоюсь... ні, я не можу в це повірити. Вона досі в Ніцці. Щоліта в цю пору вона приїздить до Ніцци. Мама бачила, як вона сидить на балконі зі своєю мавпою і двома лисичками.
Хай що я собі кажу, цей Гамільтон мені страшенно подобається, я справді його кохаю. Щохвилини думаю про «його мордочку».
Приходив Бенса, я дала йому список предметів, щоб він прислав мені професорів із ліцею.
Нарешті візьмуся за роботу. Через цю негідницю Коліньйон і через подорож я втратила чотири місяці. Це величезна втрата!
Читала в «Дербі» про перегони в Поршфонтені — герцог був відсутній, з його конем жульничали. Шукала його марно.