❦
Вівторок, 1 липня 1873
Mardi 1er juillet 1873
Уже кілька днів дідусь говорить мені про свій заповіт; я не вірила, що це серйозно; проте він добре зробив би, бо невідомо, що може статися. Ще вчора він попросив мене бути вільною сьогодні й купити паперу. З ранку я це зробила; після сніданку, побачивши, що дідусь мене не кличе, я сама йому сказала, що я вільна й усе готове.
Il y a plusieurs jours déjà que grand-papa me parle de son testament, je ne croyais pas que c’est sérieux; cependant il ferait bien, car on ne sait pas ce qui peut arriver. Hier encore il m’a prié d’être libre aujourd’hui et d’acheter du papier. Dès le matin je le fis; après déjeuner, voyant que papa ne me demande pas, je lui dis moi-même que je suis libre et que tout est prêt.
Отже, ми пішли до його кімнати, і він мені диктує. Треба визнати, що це для мене велика честь. Де це бачено, щоб заповіт диктували чотирнадцятирічній дівчині? Це ж не дурниця, а правда — я не така, як усі. Серце в мене трохи калатало, коли я почала, бо це така серйозна й важлива річ — доля всіх його дітей. Він і сам був схвильований, це було чути з його голосу, а потім він почав швидко ходити по кімнаті. Він дає частину землі, будинок з бібліотекою й картинами (які він мені дарував десять разів, як і бібліотеку, але байдуже!) Жоржу; мамі теж маленький маєток гектарів у двісті, гадаю, й ліс, суміжний з його землею; решта розділиться за законом, тобто порівну між усіма братами. Заміжні дочки за законом нічого не отримують, хіба що це зазначено у заповіті. Він розпорядився всім, що сам набув, але землі, отримані у спадщину, не можна передавати заповітом — вони діляться за законом. Але дідусь видасть мамі векселі, і таким чином усе влаштується. Завжди є спосіб передати спадщину. Засоби завжди знайдуться. Тітці він поки що нічого не дає; каже, що їй не потрібно — з усім тим статком, який їй залишив чоловік. Зрештою, якщо процес обернеться проти неї, він дасть їй векселі на тридцять тисяч карбованців, так само як і мамі. Мені здається, це замало, адже статок сягає кількох мільйонів франків.
Nous allâmes donc dans sa chambre et il me dicte. Il faut avouer que c’est un grand honneur pour moi. Où a-t-on jamais fait écrire son testament par une fille de quatorze ans ? Ça n’est donc pas une bêtise mais une vérité que je ne suis pas comme tout le monde. Mon cœur battait un peu quand j’ai commencé car c’est une chose si sérieuse et importante; la destinée de tous ses enfants. Il était lui-même agité, je le voyais par sa voix et puis il se mit à marcher vite par la chambre. Il donne une partie de la terre, la maison avec sa bibliothèque et les tableaux (qu’il m’a donnés dix fois ainsi que la bibliothèque, mais qu’importe !) à Georges, à maman aussi une petite terre de deux cents hectares je crois et une forêt adjacente à sa terre, le reste sera partagé selon la loi, c’est-à-dire également entre tous les frères. Les filles mariées selon la loi ne reçoivent rien à moins que ça soit dit dans le testament. Il a pris des dispositions de tout ce qu’il a acquis lui-même, mais les terres qu’il a reçues en héritage ne peuvent être données par un testament, elles se partagent selon la loi. Mais papa va donner des traites à maman et de cette manière tout s’arrange. Il y a toujours moyen de donner l’héritage. On trouve toujours des moyens. A ma tante il ne donne rien jusqu’à présent, il dit qu’elle n’a pas besoin avec toute cette fortune que son mari lui laissa. D’ailleurs si le procès tourne contre elle, il lui donnera des traites pour trente mille roubles ainsi qu’à maman. C’est bien peu je trouve puisque la fortune s’élève à plusieurs millions de francs.
Але ніколи не слід нарікати — я в цьому розкаялася, та й Бог може покарати тих, хто ніколи не задоволений.
Mais on ne doit jamais murmurer, je m’en repentis et puis Dieu pourra punir ceux qui ne sont jamais satisfaits.
Увечері грали в крокет — це вже майже щодня. Жорж у нас; о восьмій ми проводили його на вокзал і пішли — я, Діна й Поль — їсти морозиво.
Nous avons joué au croquet le soir, c’est presque tous les jours. Georges est chez nous, à huit heures nous l’avons reconduit à la gare et nous allâmes, moi, Dina et Paul manger des glaces.
Вдома зайшли до моєї кімнати, тобто Діна й Поль, бо решта в Монако. Ми почули гітару під вікном. Серенада! — вигукнула я, і всі троє на терасу. Але, на жаль, що це було? Це був кухонний хлопець! Він грав у саду для садівника, який своєю чергою взявся грати на скрипці, але так фальшиво, що ми втекли. Ми залишилися в моїй кімнаті до пів на одинадцяту, тоді я мусила виставити всіх. Я люблю, коли в мене збираються, коли до мене люблять приходити. Це потроху починається, і я сподіваюся, що з часом... Скрізь по кімнатах безлад, вони заставлені, тоді як моя — завжди охайна, впорядкована, світла, чиста, кокетливо облаштована — приємне видовище для ока. Природно, що в мене залишаються охочіше; до того ж у мене люди почуваються вільно, але я ніколи не даю їм перейти певну межу етикету, і це подобається. Я сподіваюся, що в моєму домі буде так само. Я нічого кращого не бажаю, ніж мати гостей з ранку до вечора. Головне, щоб кожному було приємно приходити.
A la maison, on est venu dans ma chambre, c’est-à-dire Dina et Paul, car le reste à Monaco. Nous entendîmes une guitare sous la fenêtre. Une sérénade ! m’écriais-je et tous trois à la terrasse. Mais hélas qu’était-ce ? C’était le garçon de cuisine !!! Il jouait au jardin pour le jardinier qui à son tour se mit à jouer du violon, mais si faux que nous avons fui. On resta dans ma chambre jusqu’à dix heures et demie, alors je fus obligée de renvoyer le monde. J’aime qu’on s’assemble chez moi, que l’on aime à venir chez moi. Cela commence un peu mais j’espère qu’avec le temps... Dans toutes les chambres il n’y a pas d’ordre, elles sont encombrées, tandis que la mienne, toujours nette, en ordre, claire, propre, coquettement arrangée, offre à la vue un agréable spectacle. Naturellement on préfère rester chez moi et puis je tiens les gens un peu pas gênés, mais je ne les laisse jamais dépasser une certaine barrière d’étiquette et cela plaît. J’espère que dans ma maison ce sera la même chose. Je ne demande pas mieux que d’avoir du monde du matin au soir. Surtout que chacun trouve du plaisir à venir.