Вівторок, 10 червня 1873

Почуваюся веселішою — чи не від моєї молитви? Не наважуюся сподіватися. Всі поїхали купатися; мали зустрітися з Даніловою й компанією. Я залишилася. За сніданком мадам Данілова привела пана Халкіонова, якого мати залишила в неї, щоб та його доглядала. Нічого не можу про нього сказати — бачу вперше. Хлопець негарний, простий, більше нічого не скажу, як усі хлопці. Не люблю такого товариства. Дідусь повів його до нашої майстерні подивитися; він часом набирав знавецького вигляду. Кажуть, добре малює.
Потім поїхали на віллу Одіффре. Ця вілла нам підходить — не дуже елегантна, але зручна, пристойна, і це вже багато. До того ж досить дешева. Буде крокет. Ми відвезли цього юнака додому (до мадам Данілової), потім маму й тітку на вокзал. Я поїхала з Діною забрати свою парасольку; вона дуже гарна, така, як я хотіла, — я задоволена. Потім додому за дідусем і Маркевич. Ми трохи покаталися, відпустили екіпаж і пішли до Румпельмаєра їсти морозиво; дідусь пішов додому.
Назад поїхали фіакром; вигляд у нас у тому фіакрі був непоказний — троє і Пратер, собака, на сидінні. Так ми й зустріли Рішара. Сьогодні мені приміряли корсет і блакитну сукню від Оди; вона дуже добре шиє, мені не треба їй нічого пояснювати, як іншим, — сама надає всі відтінки фасону, той особливий стиль, якого іншим не можу втлумачити.
Мені набагато веселіше, на душі легше. Дякую, Боже мій!