Вівторок, 6 травня 1873

Дощ. Мама встала, мадемуазель Коліньйон теж. На прогулянці (чорна сукня, вощений капелюшок, непогано). В закритому екіпажі — кілька доручень, потім додому.
Мушу розповісти, у якій постійній тривозі я перебуваю; завжди боюся почути слово «герцог» або навіть імʼя, повʼязане з герцогом, бо червонію. І на уроках, коли читаю, я така нещасна, що не розумію й половини прочитаного, бо безперервно боюся натрапити на «герцога». Особливо в Історії Німеччини, де завжди герцоги. Я так червонію, коли беру книжку для читання, і починаю висякатися, щоб приховати це. Якби він тільки знав, як мені тривожно через нього за обідом, за сніданком, у кожну мить, коли я з мамою, тіткою й усім домом. Я тримаю хустинку біля рота — на випадок, якщо хтось скаже «герцог» і особливо «Гамільтон» — щоб удати, що кашляю чи щось таке. Я ніколи не сідаю, щоб бути готовою вийти, якщо назвуть його імʼя чи щось про його родину, бо я миттєво червонію, тремчу і кажу зовсім протилежне тому, що хочу сказати.
Ось чому мама сварить мене за погані манери. Це природно, що я здаюся невихованою — я завжди напружена, не знаючи, що робити, тривожна, завжди боюся почервоніти, а якщо почервонію — вони здогадаються, що я думаю, і якщо він піде до неї чи... одружиться — на мене дивитимуться як на маленьку дурепу й вважатимуть це для мене приниженням. Це так жахливо, коли тебе жаліють у таких випадках; от мадемуазель Коліньйон, наприклад, — весь дім дивиться на неї як на ображену, принижену тощо.
А от якщо навіть станеться щось жахливе — я поховаю це в собі, і ніхто не дізнається, і ніхто мене не жалітиме.
Мушу зізнатися, що я досить задоволена своїм обличчям — не завжди, але іноді. Я справді думаю, що гарна. Хотіла б, щоб якийсь компетентний чоловік висловив свою думку з цього приводу. Я часто проводжу час перед дзеркалом. Це негарно, але це так. Особливо люблю дивитися на себе у присмерку, зі свічками позаду, щоб на обличчі був трохи блакитний відблиск, а вуха — прозоро-червоні! Я дуже часто цим займаюся. Не приховуватиму, що мене часто дратує жіноче товариство, і я волію чоловіче. Жіноче товариство незамінне, як хліб, для жінки з добрим становищем. Бо якщо жінка нехтує жінками й літніми людьми — вони обуряться і її обмовлятимуть.
Ось правила: жінка мусить часто бувати серед жінок і літніх людей — це обовʼязкове для її добробуту, — а вже коли це зроблено, може робити що завгодно: бути з чоловіками, навіть кокетувати. Бо якщо її зненавидять жінки — їй лишається тільки вмерти, бо в тих досить довгий язик, особливо проти гарненької; навіть якщо вона найневинніша у світі — звинуватять у всіляких злочинах, бо заздрісні й потворні. Я дотримуватимуся цих правил. Вони — мої.

Примітки

«Висякатися» (me moucher) — французька вставка в англійському тексті. ↩
Прим. перекл.: Цей і 5 наступних абзаців Марі написала англійською. ↩
В оригіналі англійською; «тривожна» (inquiet), «ображена, принижена» (offensée, humiliée) — французькі вставки. ↩
В оригіналі англійською. ↩
В оригіналі англійською; «присмерку» (crépuscule) — французька вставка. ↩
В оригіналі англійською; «з добрим становищем» (bien posée), «обмовлятимуть» (calomniée) — французькі вставки. ↩
В оригіналі англійською; «обовʼязкове» (obligatoire), «кокетувати» (coqueter) — французькі вставки. ↩