Пʼятниця, 7 березня 1873

Дуже гарна погода, зовсім без вітру, не надто сонячно — часом сонце ховалося зовсім.
На прогулянку верхи з конюхом від Кобе. У мене був чорний кінь — дуже гарний, жвавий і навіть норовливий. Виходячи з дому, я повернула до Вару з наміром взяти там урок верхової їзди. У цю мить зустрічаю Бореля верхи, назустріч. Він досить уважно на мене подивився. На кінці променаду я зустріла маму, що поверталася від пані Говард, — і вона поїхала за мною в екіпажі. Багато народу — на мене надзвичайно дивилися. Уся Ніцца була на прогулянці; я багато галопувала, розмовляла з кількома панами; мама зупинилася поговорити з графом Габрієллі — я теж. У цю мить проїхала сестра Бореля з чоловіком. Вони дуже на нас дивилися. Думаю, вони будуть про це говорити вдома — бо бачили, як я мчала галопом. Я дуже задоволена цією прогулянкою. Потім я сповільнила крок, щоб поговорити з дідусем і Емілем. У цю мить Борель їде назустріч. Я поїхала далі, він проминув мене — подивився на мене, навіть надто. І якщо я не вигадую зайвого — він подивився так, як коли я хотіла сказати йому поглядом, що кохаю його! Більше я його не бачила. За обідом про нього говорили; у нас була Маркевич. Потім Еміль сказав:
— Чому Борель червоніє, коли вклоняється Маченьці? Тоді Діна сказала (мені):
— Це тому, що він побачив тебе верхи, і те, як він обернувся, — це просто жах! і т. д.
Ніколи на мене так не дивилися, як сьогодні.
Повернувшись, я подивилася на себе й побачила, що я дуже гарна — біла й рожева. Його погляд мене здивував — наші очі зустрілися. Я заглянула йому в зіницю і... там уже не було залізної перепони, як раніше. Не знаю, як висловитися... зрештою, він дивився на мене так, як я на нього — щоб сказати, що кохаю його. Я цим дуже задоволена, хоч ніколи серйозно його не кохатиму, але він мені дуже подобається — і мене потішить, якщо він мене покохає.
на полях
Це вічне кохаю тебе, кохає мене і т. д. мене дратує!!!

Примітки

У щоденнику 1873–1877 років «papa» у Марі — зазвичай її дід по матері, Степан Бабанін (1807–1878): так його називала вся родина, зокрема й мати Марі. Тому в перекладі — «дідусь». Батько Марі, Костянтин Башкирцев, жив окремо на Полтавщині, і про нього вона пише «мій батько»; «papa» вона називає його лише тоді, коли вона з ним: під час його приїзду до Ніцци в листопаді 1873 року та на Полтавщині й у Гавронцях улітку й восени 1876 року. Перше французьке видання щоденника (1887) і англійський переклад Матильди Блінд (1890) друкують тут «grand-papa»; Кетрін Кернбергер (2013) у глосарії пояснює, що до Степана Бабаніна зверталися «Papa». ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩