Понеділок, 20 жовтня 1884

Попри чудову погоду Бастьєн приїздить сюди замість їхати до Булонського лісу. Він уже майже не може ходити, брат підтримує його під обидві руки, майже несе його. А опинившись у кріслі, бідне дитя геть знесилене.
Горе нам. А скільки консьєржів живе собі при доброму здоровʼї!
Еміль — чудовий брат. Це він зносить і заносить Жюля на плечах аж на їхній третій поверх.
Але й Діна віддана мені так само.
Ось уже два дні моє ліжко стоїть у вітальні, але вона дуже велика й поділена ширмами, пуфами та піаніно, тож цього й не помітно. Мені вже надто важко підніматися сходами.

Примітки

Це останній запис у щоденнику Марі Башкирцевої. Вона померла 31 жовтня 1884 року, через одинадцять днів після того, як написала ці слова. Їй було двадцять пʼять років. Жюль Бастьєн-Лепаж помер 10 грудня 1884 року. ↩