❦
Субота, 1 грудня 1883
Чи не пошиваюся я в дурні? Хто поверне мені мої найкращі роки, витрачені... може, намарно!Samedi 1er décembre 1883 Est-ce que je ne fais pas un métier de dupe ? Qui me rendra mes plus belles années dépensées... peut-être en vain !
Але є добра відповідь на ці сумніви вульгарного я: насправді я не мала нічого кращого до діла; будь-де інде, живучи, як усі, я надто страждала б... Та й не досягла б того морального розвитку, який робить мене такою обтяжливо вищою... Як на мене, Стендаль принаймні знав одну чи дві істоти, здатні його зрозуміти, тоді як я — це жахливо: усі пласкі, а ті, кого я мала за людей розумних, видаються мені дурними; невже я стала тим, що звуть незрозумілою істотою? Ні, та зрештою... А все ж мені здається, що я цілком маю рацію дивуватися й бути невдоволеною, коли про мене думають таке, на що я нездатна і що зачепило б мою гідність, мою делікатність, навіть мою елегантність...
Mais il y a une bonne réponse à ces doutes du moi-vulgaire, c’est que j’avais rien de mieux à faire vraiment, partout ailleurs et vivant comme les autres, j’aurais eu trop à souffrir... Et puis je n’aurais pas atteint ce développement moral qui me rend d’une supériorité bien gênante... Pour moi, Stendhal au moins avait connu un ou deux être capables de le comprendre, tandis que moi, c’est effrayant; tout le monde est plat et ceux que je prenais pour des gens d’esprit me paraissent stupides, est-ce que je serais devenue ce qu’on appelle un être incompris ? Non, mais enfin... Il me semble pourtant que j’ai bien raison d’être étonnée et mécontente quand on pense de moi des choses dont je suis incapable et qui atteindraient ma dignité, ma délicatesse, mon élégance même...
Ось, наприклад, коли Жюліанові... приходять і кажуть, що в день голосування за нагороди (минулого червня) в натовпі, що чекав там, була русява дівчина, дуже збуджена, що не могла встояти на місці, з розкуйовдженим на вітрі волоссям. І він гадає, що це була я!!! Хай розсудить хто завгодно!
Enfin lorsque Julian par exemple... on vient lui dire que le jour du vote des récompenses ftuin dernier) il y avait dans la foule qui attendait là, une jeune fille blonde très agitée ne tenant pas en place, les cheveux au vent. Et qu’il suppose que c’était moi !!! J’en appelle à n’importe qui !
Ну ж бо! Адже мені здається цілковитим безумством думати, що мені не соромно піти чекати там результату, виставляти себе... Та цього й не спростуєш!
Voyons ! Mais il me semble que c’est une chose tout à fait folle de croire que je n’aurai pas honte d’aller attendre là le résultat, me montrer... Mais ça ne se réfute pas !
Ну то що це доводить? Це доводить, що Жюліан, який, попри все, має чуття, судить про мене за простими жінками зі своєї майстерні, за Дюранами, Баландарами, та навіть у них, надто коли вони мисткині... Навіть якби й пішли чекати голосування біля дверей Салону чи в якійсь залі, бо я не знаю де це, то мали б скромність поводитися тихо... Мені здається, що навіть якби я була якоюсь Амелі чи Дюран, незнайкою щодо постави й шику, я не пішла б туди — з... цілком природного почуття, зрештою!
Eh bien qu’est-ce que ça prouve ? Ça prouve que Julian qui a pourtant de la finesse me juge d’après les femmes communes de son atelier, les Durand, les Balandard, et même chez celles-là surtout quand elles sont artistes... Si même on allait attendre le vote à la porte du Salon ou dans une salle, car je ne sais où c’est, on aurait la pudeur de se tenir tranquille... Il me semble que si même j’étais une Amélie ou une Durand ignorante de la tenue et du chic, je n’y serais pas allée par... un sentiment bien naturel enfin !
Ну то це доводить, що Жюліан не дотепна людина... хоч він усе ж дотепний. Але це не доводить, що я незрозуміла. Ось Еміль Бастьєн-Лепаж, може, судить про мене справедливо (без задньої думки й без захоплення), а хто ще? Тоні Робер-Флері теж. Що ж до світських людей... я бездоганна. Вернімося до людей розумних... Та я таких не знаю.
Eh bien ça prouve que Julian n’est pas un homme d’esprit... bien qu’il en ait tout de même. Mais ça ne prouve pas que je sois incomprise. Tenez Emile Bastien-Lepage, me juge peut-être juste (sans arrière-pensée et sans admiration) et puis qui encore ? Tony Robert Fleury aussi. Quant aux gens du monde... je suis correcte. Revenons aux gens intelligents... Mais je n’en connais pas.
Кого я бачу часто? Та Жюліана, Тоні, котрогось Бастьєна, решта бачить мене надто рідко, та й...
Quels sont ceux que je vois souvent ? Mais Julian, Tony, un Bastien, les autres me voient trop peu et puis...
Рішуче, цей Жюліан бачить мене хибно, а проте він не дурний... Може, це через те, що він звик до богемного світу й знав мене у своїй майстерні із замашками дитини, яка вважає, що їй усе дозволено, і яка була... Та все це минуло. І ось знову чорнило.
Décidément ce Julian ne me voit pas bien et pourtant il n’est pas bête... Ça tient peut-être à ce qu’il est habitué à un monde bohème et qu’il m’a connue dans son atelier avec des allures d’enfant qui se croit tout permis et qui était... Mais tout ça est passé. Et voilà encore de l’encre.
Канробери судять про мене добре, а хто ще? Аліса? та це не рахується. Божидар теж ні, він дурний, брехливий і лихий.
Les Canrobert me jugent bien et qui encore ? Alice ? mais ça ne compte pas. Bojidar non plus, il est bête, menteur et mauvais.
Ну, я не незрозуміла (а то було б прикро), тільки я нікого не знаю...
Allons, je ne suis pas une incomprise, C’en serais désolée) seulement je ne connais personne...
Чи бачите ви когось, хто розумів би мене цілком, перед ким я могла б сказати все... хто розумів би все і в чиїх словах я впізнавала б свої думки... Так от, моя люба, це було б кохання...
Voyez-vous quelqu’un qui me comprendrait tout à fait, devant qui je pourrais tout dire... qui comprendrait tout et dans les discours de qui je reconnaîtrais mes pensées... Eh bien ma petite ce serait de l’amour...
Може, й так, але, не йдучи аж так далеко, — люди, які судили б про вас бодай розумно і з якими можна було б порозмовляти, — це вже було б дуже приємно... а таких я не знаю... Єдиний був Жюліан, і ось він здається мені дедалі тупішим... Він дратує навіть тоді, коли заводить ці нескінченні кпини, що бʼють мимо, надто в питаннях мистецтва, — він не розуміє, що я бачу ясно і що хочу пробитися; він гадає, що я закохана в себе...
Peut-être bien, mais sans aller si loin, des gens qui vous jugeraient seulement d’une façon intelligente et avec qui on pourrait causer, ce serait déjà bien agréable... et j’en connais pas... Le seul était Julian et voilà que je le trouve de plus en plus obtus... Il est agaçant même quand il commence ces interminables taquineries qui frappent à côté, surtout dans les questions d’art, il ne comprend pas que je vois clair et que je veux arriver; il me croit entichée de moi...
Зрештою... Та загалом він усе ще час від часу мій повірник. Що ж до цілковитої рівності почуттів, то її не існує, хіба що ти закоханий, — тоді кохання творить дива.
Enfin... Mais en somme il est encore mon confident par intervalles . Pour ce qui est d’une parité absolue de sentiments ça n’existe pas à moins d’être amoureux alors c’est l’amour qui fait des miracles.
А проте чи не навпаки — саме ця цілковита рівність і породжує Кохання?
Pourtant est-ce que ce n’est pas au contraire cette parité absolue qui fait naître l’Amour ?
Споріднена душа. Я вважаю, що цей образ, яким зловживали, дуже влучний. Так от, де ж вона, ця душа? Хтось, у кого не побачиш кінчика вуха. Я ще не помітила такого в Жюлеві Бастьєні-Лепажі, але якщо побачу його разів пʼять чи шість... то вже й виявлю...
L’âme-sœur. Moi je crois que cette image dont on a abusé est bien juste. Eh bien ou est-elle cette âme ? Quelqu’un dont on ne verrait pas le bout de l’oreille. Je ne l’ai pas encore aperçue chez Jules Bastien-Lepage, mais si je le vois cinq ou six fois... je découvrirai bien...
Треба, щоб ані слово, ані погляд не розходилися з тим уявленням, яке я про нього складаю...
Il faudrait que pas un mot, pas un regard ne fussent en désaccord avec l’idée que je m’en fais...
Не те щоб я вимагала недосяжної досконалості й істоти, у якій не було б нічого людського, але я вимагаю, щоб його вади видавалися мені цікавими вадами й не руйнували його в моїх очах. Відповідного мрії, — не банальній мрії про неможливих божеств, але щоб усе в ньому мені подобалося... І щоб я раптом не виявила якогось дурного, плаского, недостатнього, дурнуватого, дрібʼязкового, фальшивого чи корисливого закутка; досить однієї такої плями, хай навіть найменшої, щоб усе зруйнувати.
Ce n’est pas que je demande la perfection introuvable et un être qui n’aurait rien d’humain, mais je demande que ses travers me paraissent des travers intéressants et ne le démolissent pas à mes yeux. Conforme au rêve, non pas le rêve banal des divinités impossibles, mais enfin que tout en lui me plaise... Et que je ne découvre pas tout à coup quelque coin stupide ou plat ou insuffisant ou niais, ou mesquin, ou faux, ou intéressé; rien qu’une de ces tâches et même toute petite suffit pour tout détruire.